Циганка за мільйон

Й тут, на повороті, ніби відчувши сміливий й неприязний погляд онуки барона Петро відволікся від керування й заглянув прямісінько у її шоколадні, трохи розширені очі.

Від несподіванки дівчині довелося відступити на декілька кроків.

Те, що Тасарла тільки-но побачила ніяк не могло бути правдою. Це був він! Той самий гаджо про якого вона мріяла ночами; той самий, якого увесь цей час уявляла на місці власного нареченого.

А доля виявляється ще та жартівниця! Це ж треба так дати їй у лоба тими самими нездійсненними дівочими мріями. Тасарла не вірила, що це все відбувається насправді. Довелося навіть декілька разів вщипнути себе, щоб перевірили чи не сон весь сьогоднішній день. Ні, все відбувалося насправді. І поки онука барона приходила до тями, молодий чоловік заглушив мотор й вийшов з автівки.

Тасарла затиснула рот тремтячою рукою. Ні, Петро Шушков не може бути тим самим чоловіком, з неймовірним татуюванням на лопатках. Не може! Та це й не він! Он яке обличчя суворе. Аквамаринові очі, що так вразили її дев’ять років тому, зараз ніби льодом покрилися й виглядали холодними й неживими. Від його пронизливого погляду Тасарлі знову захотілося відступити назад.

Той чоловік, якого вона пам’ятала зник. І хоча Петро мав таку точно зовнішність, хоча він вразив її сьогодні своєю чоловічою вродою, своїм правильним обличчям з мужнім підборіддям… все ж таки це був не він, не її знайомий незнайомець. Зараз перед циганкою стояв й дійсно Кай з дитячої казки. Тасарла відчувала, що в його серці вже давно поселилася порожнеча, безмежна, чорна, як діра у космосі.

Глибше вдихнувши холодне повітря, дівчина знову заглянула в очі Петра. Дивно, але він й досі спостерігав за нею, а наступної миті, коли їх погляди перетнулися, різко відвернувся.

У Тасарли защемило у грудях. Вона пригадала слова, що декілька годин тому пролунали з вуст Севаша, і серце її обійняв страх. Здається ситуація ще більш серйозніша, ніж вони собі уявляли. Циганці здалося, що він відмахнеться від неї, як від набридливої комахи. Й навіть делегація нічого не зможе з цим зробити. Такого чоловіка просто так не умовити.

Цікаво, що з ним сталося за ці дев’ять років? Що сталося з тим янголом, який прийшов до нього в кімнату для втіх, щоб подарувати незабутню ніч пристрасті? Чи була та жінка його нареченою, яка потім зрадила чоловіку з його другом?

Стільки запитань і жодної відповіді. Тасарла навіть розлютилася на себе через такі думки. Петро Шушков приїхав, що відібрати у них з дідусем будинок, владу, честь… а вона замислюється над такими дурницями.

– Не дозволю, – сама до себе тихенько промовила циганка, й розвернувшись швидко покрокувала назустріч новому барону та його оточенню.

З цієї миті дівчину хвилювало тільки майбутнє табору та власний дім, який цей нелюдь збирався відібрати.

Розділ 3.1

Перше, що помітив Петро, коли на шаленій швидкості під’їжджав до будинку барона Романа Карачая, була дівчина на балконі. Швидше за все та сама онука, яку йому пророчили у дружини. Й тепер заглушивши мотор та покинувши салон машини, чоловік знову підійняв очі догори, щоб краще роздивитися циганку.

Ніби відчувши його настрій незнайомка затисла рот рукою, але стійко витримала погляд. Декілька секунд у розширених шоколадних очах плескався страх, а потім різко зник. Як і не було його зовсім. Нічого собі характер. Її рішучість та сила духу дійсно вражали. Не кожен чоловік на таке був здатен, а тут дівчисько.

Проте погляд Петра теж не залишився без уваги. Сам Димідов вирішив пояснити:

– Тасарла Казібеєва, онука Романа Карачая. Батьки дівчини померли у в’язниці, тому вона живе з дідусем у цьому будинку.

– Вродлива. Так відразу й не помітиш, що циганка, – промовив чоловік, що стояв поряд з Петром.

– Звичайна жінка, – заперечив Шушков.

– Тасарла цілий день провела на балконі, – знову намагався щось пояснити Димідов, – чекала на ваш приїзд. Мабуть, змерзла та заморилася.

– Ага, чекала, щоб пустити мені кулю в серце, – іронічно промовив Петро.

– Що ви? – Відразу ж зреагував Димідов, – онука барона зовсім не така. Тасарла розсудлива молода дівчина, розумна не за роками, і головне, не має нічого проти вашої появи у її житті.

Петро не повірив жодному слову. Димідов ще той старий інтриган. Він працював в органах вже доволі тривалий час і навіть зараз мав свою вигоду. Полковнику потрібно було швидше закрити неприємну справу й відправитися у бажану відпустку. Подумаєш, мільйоном туди, мільйоном сюди. Яка різниця?

Якби не Кір Петро ні за що б не погодився на цю дивну пропозицію. Звісно будинок й прилегла до нього територія були великі, але на мільйон не тягли. А на додачу йому, Петру, ще хотіли нав’язати шлюб з циганкою, хай навіть й з доволі привабливою циганкою, онукою барона.

Він не міг погодитися на це. Не міг зруйнувати життя цій не в чому невинній дівчині, що не за власним бажанням потрапила у липку павутину інтриг.

– Я правильно розчув? Циганка з балкона не має нічого проти нашої появи у її житті? – Несподівано промовив все той же чоловік, що стояв поряд з Шушковим.

Димідов кивнув.

– Тобто дівчина вирішила не залишати будинок?

– А ви хто? Чому цікавитесь? – Несподівано вступив в розмову якийсь невідомий чоловік з делегації.

– Орест Шушков, брат нового господаря цього будинку, – спокійно відповів на поставлене питання супутник Петра.

По обличчю Димідова стало зрозуміло, що йому явно не до смаку така ситуація. Й він поспішив завершити неприємну розмову:

– Так, онука барона залишиться жити тут.

– На якій підставі? – Знову запитав Орест.

Якби можна було б вбити поглядом, то обидва Шушкова вже б виявилися трупами. Але полковник швидко взяв під контроль емоції й процідив крізь зуби:

– Вона стане дружиною вашому брату.

– Я вже не раз наголошував, що не збираюся одружуватися. Ніколи. Й справа тут не в циганах. Це моє власне бажання, – відповів на таку заяву Петро.

– Я теж вже не раз наголошував, що у разі відмови щодо шлюбу з онукою барона, цигани не визнають вас як сільського голову. А наскільки я пам’ятаю Кирило Кугат сильно прагнув, щоб саме ви зайняли цей пост.

Петро не відповів. Він з цікавістю розглядав щось за спиною Димідова. І якщо чесно там було на що подивитися!

Тасарла нарешті знайшла в собі сили вийти та привітатися з чоловіками. Так, її майбутній наречений приїхав не сам, а в компанії шести своїх друзів, які напевно вирішили відпочити за містом у ці вихідні. Чи може це й не друзі? Може охорона? Онука барона пригадала, що розповідала їй подруга про Шушкова. Начебто він убив свого друга й був пов'язаний з криміналом. Такому не завадить пара-трійка бугаїв для охорони життя.

Поки Тасарла думала над тим, хто ці люди Петро уважно слідкував за нею. Він вловив войовничий настрій дівчини, відмітив її рішучу ходу, стиснуті в маленькі кулачки руки, зосереджене обличчя й палаючі гарячим шоколадом очі.

– Схоже вона йде по мою душу, – весело промовив Петро, але посмішка зникла з його обличчя так само швидко, як і з’явилася. Чоловік знову одягнув звичну маску.

Поки дівчина йшла вперед вітер вправно грав з її довгим волоссям, залицявся, намагаючись здерти хустку з плечей. Але все марно. Вона виглядала незламною, впевненою й рішучою. Черговий порив прийнявся тріпати довгу спідницю, намагаючись підійняти її вгору, але й ця забавка не вдалася. Проте Петро встиг оцінити її стрункі ноги, сильні стегна, тонкий стан. Його погляд перемістився вище, туди де дівчина одною рукою тримала хустку.

«Цікаво, що вона там приховує?» – зненацька подумав Петро, а потім тряхнув головою і відігнав від себе такі недоречні запитання. Яка різниця, що в неї під хусткою? Циганка у будь-якому разі повинна залишити його новий дім.

Коли Тасарла нарешті наблизилася до чоловіків, Димідов відкрив рота, щоб офіційно представити її нареченому, але дівчина випередила його:

– Я Тасарла Казібеєва, онука барона й сестра чоловіка, який вас пограбував.

Насправді вона не збиралася всього цього говорити, воно якось само вилетіло. Й тепер циганка розширеними очима дивилася на похмурого Петра Шушкова. Оце так початок знайомства! Та він її зараз прямісінько на очах у всіх цих людей покарає, а потім почнеться сутичка між українцями та циганами.

Така перспектива налякала Тасарлу набагато більше, ніж льодяний погляд Петра. Хай на своїх людей так дивиться. У неї інші клопоти є. Важливіші.

– Ласкаво прошу у мій дім, – спробувала виправити свою помилку онука барона, й навіть привітну посмішку видавила.

Проте Петро чомусь ніяк не реагував. Мовчки дивився на неї, ніби й дійсно збирався заморозити. А вона мала рацію, коли порівнювала його з Каєм… Перед нею зараз стояв саме цей персонаж з дитячої казки. Через декілька хвилин Тасарлі й зовсім стало ніяково від такої прискіпливої уваги. Ну, чому він ніяк не реагує?

Орест, що спостерігав за цією мовчазною боротьбою з боку, лише головою похитав. Його брат намагався залякати цю дивовижну жінку своїм фірмовим поглядом. Але здається у цьому випадку він не діяв.

Несподівано Петро змінив тактику. Чоловік покрокував на зустріч дівчині й зупинився в декількох сантиметрах від неї.

І от халепа, ця циганка й дійсно не походила на інших. Занадто вродлива, сильна й одночасно ніжно-слабка, бути грубим і пихатим з нею складно, але Петро повинен. Так краще для них обох. Шлюб з ним нічого доброго в її життя не принесе, тільки розчарує.

– Приємно познайомитися, Тасарла, – промовив чоловік, і схопивши її долоню підніс до губ.

Легкий поцілунок, а по тілу дівчини розлилося тепло. Було таке враження, що вона випила глінтвейну секунду тому.

– Я – Петро Шушков. Той самий Шушков, якого пограбував ваш брат…

Він ще щось говорив, але Тасарла не чула. В цю саму мить вона була в іншому місці, у приватній кімнаті елітного нічного клубу й спостерігала за оголеним красенем з гарним тату на лопатках. Ось він підіймає її взуття… ось її ноги тремтять, бо він зараз все зрозуміє… ось з’являється янгол…

– Тасарла, ви чуєте мене? – Запитав Петро, зрозумівши, що думками дівчина десь далеко.

– Ааа…

– Кажу… Мої люди до ваших послуг.

Онука барона хитнула головою, відганяючи непрошені спогади.

– Емм…

– Мої люди до ваших послуг. Вони допоможуть з валізами й підкинуть до міста, – нарешті завершив цей діалог Петро.

А потім новий господар повернувся до брата, зробив знак йти за ним й обігнувши Тасарлу нахабно покрокував до входу у будинок.

Проте Орест не квапився й продовжував спостерігати за циганкою та її реакцією на діалог. Здавалося, що до дівчини й досі не дійшло, що тільки-но сталося. Думками вона все ще знаходилася не тут. Оресту й дійсно було цікаво, що так могло відволікти красуню. Він вперше бачив жінку, яка мліла не від його братика, а від якихось своїх таємничих думок. Хоча ні, не вперше. Першою, на жаль, була Євгенія – жінка з янгольською зовнішністю й каменем замість серця.

Орест тихенько вилаявся собі під носа.

Тасарла ж розгубилася від такої неоднозначної поведінки. Вона розвернулася й подивилася на Петра, що у цю саму мить входив у її будинок. Спочатку дівчина хотіла наздогнати його, дати ляпасу, а потім вже благати змінити рішення. Але не зробила ні того, ні іншого. Розуміла, що все марно, принаймні зараз.

Як можна бути такою дурепою? Замість того, щоб відстоювати свою домівку, Тасарла знову повернулася у той далекий дві тисячі десятий й розглядала оголеного незнайомця з-за портьєри.

Стримуючи сльози й прокльони, що вже майже злетіли з язика, онука барона раптово натрапила на погляд іншого чоловіка, віддалено схожого на Петра. Дивно, але в його очах плескалося співчуття, якого вона була не варта, адже сама винна, що все склалося саме так.

Тасарла відвернулася, але знову натрапила на ще один погляд. На цей раз це був Севаш. Його посмішка виявилася красномовніше будь-яких слів. Це розлютило дівчину. Ледве утримуючи себе в руках вона, високо підійняла голову й покрокувала у будинок. Ні, онука барона не збиралася шукати пихатого гаджо, просто хотіла позбутися тисячі очей, що пропалювали її наскрізь.

Орест помітив, коли погляд циганки змінився, а шоколадні очі почали випромінювати блискавки. Прослідкувавши за напрямом, він побачив цигана, на обличчі якого розквітла неприємна усмішка, вона робила його схожим на божевільного. Тасарлі, якщо звісно вона не хоче проблем, потрібно б триматися якомога далі від такого експоната.

Якби Петро прилюдно не висловив свою думку стосовно шлюбу й участі нареченої, то Шушков молодший обов’язково б попередив брата про небезпечного чоловіка, в очах якого він помітив хіть. Але той факт, що онука барона все ж таки повинна залишити дім і відправитися у місто ставив все на свої місця.

Розібравшись у ситуації та заспокоївши себе, Орест нарешті пригадав, що брат кликав його за собою й кинувся на його пошуки.

Тасарла ж опинившись в рідних стінах навіть не подумала збирати валізи. Її нерви були натягнуті, наче струни. Того й дивися порвуться. Щоб заспокоїтися дівчина минула велику залу, звідки чулися чоловічі голоси, зокрема її нареченого та діда, й непомітно через вікно вислизнула з будинку в поле, за яким відразу струїлася невеличка річка. Саме туди вона й вирішила відправитися.

Нарешті діставшись улюбленого місця, дівчина розклала на землі свою хустину й сіла. Їй було над чим замислитися. З одного боку, Тасарла хотіла послати все під три чорти й накивати п’ятами. Хай подавиться той гаджо й будинком, й територією. З іншого, вона розуміла, що не може так вчинити. Цигани з її табору ніколи не приймуть сторонню людину в якості барона. Якщо вони навіть й не виступлять у відкриту проти чужинців, то точно почнуть робити якісь капості по-тихому. Врешті решт гаджо зрозуміють у чому справа й почнеться протистояння. Як не крути Тасарла виявилася у пастці. Й піти не могла, й залишитися не могла.

Що ж за людина цей Петро Шушков? Як він може бути таким привабливим й таким відразливим одночасно? Невже саме про нього вона мріяла всі нескінченно довгі дев’ять років?

Тасарлі саму себе стало шкода. Але це почуття для слабких… А онука барона сильна й розумна. Потрібно було швидко зібрати себе по шматках і вигадати як виграти цей нерівний двобій.

Можна й далі намагатися підкорити Петра за допомогою власного незламного характеру, але Тасарла відчувала, що це не дасть потрібного результату. Залишалася інша стратегія, використати яку навіть сама дівчина довго не наважувалася, але за той час, що вона провела на свіжому повітрі їй все ж таки вдалося умовити саму себе.

За планом Тасарла повинна була відкинути всю ненависть і лють до цього чоловіка й спробувати покохати його. Звісно це занадто небезпечно, але циганка готова була ризикнути власним серцем за для рятування невинних життів. Страшно уявити, що з нею станеться, якщо цей план не спрацює. Хоча що тут уявляти? Тасарла й так розуміла, якщо Петро не прийме її дар вона перетвориться на його жіночу копію. Й будуть вони жити довго й нещасно, але в окремих своїх льодових королівствах.

Розділ 4

Опинившись у будинку, який тепер був його по праву, Петро одразу ж відчув себе господарем. Це важко пояснити, але чоловіку здавалося, що він і дійсно нарешті опинився вдома.

Правда дещо все ж таки збивало з пантелику. Шушков не звик до того, щоб у його оселі метушилася така кількість незнайомих людей. Звісно при появі нового господаря вони розбіглися по різним кутам, але ж не пішли геть.

Петро вирішив, що подумає про це потім, а поки що прийнявся розглядати перший поверх своєї нової домівки. А тут було на що подивитися! Дім барона виявився доглянутим, хоча різала око зайва помпезність, але з цим легко впоратися: прибрати зайві речі та зробити перестановку на свій смак.

Петро зайшов у першу ліпшу кімнату. Нею виявилася велика зала. Складалося враження, що ще вчора тут давали бали. Підлога була повністю застелена бардовим сучасним килимом, на стелі висіла великих розмірів люстра. Її прозорі частинки відбивали світло й здавалося, що зроблена вона не зі скла, а зі справжніх діамантів. Давно вже він не бачив нічого схожого, адже у себе вдома ще років вісім тому зробив сучасний ремонт й замінив люстри на вбудовані у стелю яскраві ліхтарики. Проте тут люстра виглядала доречно.

Наступними в поле його зору потрапили мідні вази, що виявилися відполірованими до блиску. А в них стояли рожеві та білі польові квіти. Чомусь Петру здалося, що ці букети були зібрані з любов’ю саме нею, онукою барона.

Далі чоловік перевів погляд на стіни. Шпалери тут виявилися саме такими, якими повинні бути у циган: блідо-рожева основа з помітним мерехтінням затьмарилася великими яскравими бутонами неіснуючих в природі квітів.

– Я дивлюсь, ви чимось здивовані, – зненацька пролунало позаду.

Петро повернувся. У дверях власною персоною стояв Роман Карачай.

– Дім мене приємно вразив, – вирішив підтримати бесіду новий господар.

– А що ж ви очікували? Вважали, що цигани як і раніше живуть у наметах, вмиваються дощовою водою раз на місяць й снідають ягодами з лісу? – Іронічно запитав Роман і продовжив, – колись напевно так і було, але все змінюється й ми змінюємося.

– Якщо чесно, я й дійсно уявляв табір інакше, – підтвердив Петро, – з яскравими шатрами та наметами.

Роман не акцентував на цьому уваги, але в очах у нього танцювали веселі вогники.

– Ми такі люди як і ви. Теж полюбляємо комфорт. Це село давно стало нам домівкою. От й жили тут намагаючись нікого не чіпати. Але іноді навіть гарно налагоджена система дає збій. Так сталося й цього разу.

Петро кивнув у відповідь, розуміючи до чого веде Роман.

– Я сподівався, ми не зустрінемося за таких обставин. На жаль, все склалося так як склалося, – промовив Шушков. – Чому ви вирішили залишитися?

– Я нічого не вирішував. Була б моя воля, ми б й дійсно не перетнулися, – відповів барон, – Кирило Кугат наполіг, щоб я дочекався його появи. Здається, у нього до мене є розмова.

– Думаю, що Кір збирається разом з вами та Димідовим вмовити мене одружитися з пані Казібеєвою, – вирішив поділитися здогадкою Петро.

На це Роман нічого не відповів, можливо тому що й справді не знав навіщо депутат попросив його затриматися у таборі.

– Ви вже познайомилися з Тасарлою? – Вирішив змінити тему барон.

Петро відірвався від вивчення золотистого візерунка на зелених портьєрах й подивився на співрозмовника. Вони не були ворогами. Стояти обличчям до обличчя з дідом того, хто тебе ошукав це не те саме, що стояти обличчям до обличчя з самим викрадачем.

До того ж Петро навів деякі довідки й насправді вважав, що Роман упродовж довгих років намагався виховати порядних онуків, не пов’язаних з криміналом. Таке рішення барон прийняв після смерті єдиної дочки та зятя, сподіваючись врятувати життя їх дітей. Тільки от не вдалося. Проте у Тасарли все ще був шанс. Потрібно лише тримати її якомога далі від нього і від табору, в якому вона зростала. Зміна оточення зіграє дівчині на руку й можливо врятує від нещасливої долі.

Шушков так углибився у власні думки, що не відразу згадав про що запитував барон. А він й досі чекав на відповідь.

– Приємна дівчина. Вродлива, вихована… – Петро й сам здивувався, що говорив такі слова на адресу циганки, – гарна господиня, але я не хочу одружуватися.

Після свого зізнання чоловік хотів відвести погляд, але не зміг. Зараз Роман був у першу чергу не бароном, а дідусем, якого хвилювала доля онуки. Його очі ніби намагалися знайти щось людське в душі у Петра; ніби він хотів зрозуміти чи варто наполягати на весіллі. Ну, що ж Шушков всім доведе, що Тасарлі буде краще деінде.

– Не дивлячись на те що зробив Чендер, я не візьму вашу онуку за дружину, бо не маю наміру калічити її життя.

Відвертість та добросердя Шушкова здивувало Романа. Десь там за стінами кімнати він був безжалісним ворогом, успішним бізнесменом, чоловіком без серця… але зараз, у цій залі, барон все ж таки зміг розгледіти його справжнього й на душі стало спокійніше.

– Моя дружина, бабуся Тасарли та Чендера, насправді не була циганкою, – раптово зізнався Роман, насолоджуючись здивуванням в синіх очах Петра.

– Тобто? Мені здавалося, що цигани живуть за власними законами й один з них одружуватися тільки на своїх. Чи щось таке… Я не дуже знайомий з вашою культурою.

– Так і є. Але у кожному правилі є виключення.

Петро підійняв брову, але мовчав. Його й дійсно зацікавила ця історія.

– Ми познайомилися у потязі, у вагоні-ресторані. Я тоді займався тим, чим зараз займається мій онук – обкрадав багатіїв. – зізнався Роман. – Пам’ятаю, що у той день мені пощастило і я мав у кишенях гарненьку суму. Тож збирався допити п’ятизірковий коньяк і зійти на наступній зупинці, а звідти повернутися у табір. Але один погляд змінив все. Вона сиділа за столиком навпроти. Теж пила янтарну рідину і так мило при цьому кривилася, що я не втримався та посміхнувся. Зрозумівши, що більш ніж зацікавила мене Валерія відкинула келих, який полетів на підлогу й одразу розлетівся на дрібні шматки, встала та пішла геть. Знала, що піддамся на відверту провокацію й буду переслідувати. Коньяк нас обох позбавив гальм, але я все ж таки намагався боротися. Вже в купе, відвернувся й збирався йти, але Валерія виявилася спритнішою, не дозволила вирватися з її полону. Витягла сорочку зі штанів, провела руками по тілу…

– Виявилася гарячою штучкою, – констатував Петро.

– Не те слово. Після пристрасті, якою ми випробували один одного, я ненадовго заснув, а вона забрала всі вкрадені мною гроші й зійшла на наступній станції.

Шушков точно не очікував такого повороту, тому спочатку здивувався, а потім розсміявся веселим живим сміхом. При цьому вмить його льодяні очі перетворилися на палаюче синім кольором багаття.

– Як ви знайшли її? – Поцікавився Петро.

– А я її не шукав. Навпаки, намагався забути. Було соромно, що мене ошукала жінка.

– Тоді як ви зустрілися знову? – Не відступав співбесідник.

– Вона сама прийшла до мене. Прийшла на ніч, а залишилася назавжди.

Роман тепло посміхався занурившись у спогади, а Петро спостерігав за ним. Він знав, наскільки все поглинальною може бути пристрасть до іншої людини, як знав й страждання розбитого серця. Шушков провів рукою по темному волоссю. Він не хотів розмовляти про кохання до жінки, але історія барона зачепила. Тому з вуст злетіло цікаве запитання:

– Як в таборі поставилися до вашого нетрадиційного зв’язку? Валерію відразу прийняли чи довелося поборотися? До того я десь чув, що батьки змалечку сватають свої дітей…

– Забагато запитань для людини, якій байдуже.

– Ну, чому відразу байдуже? Тепер тут мій дім і я повинен знати про традиції своїх сусідів.

– Так, зазвичай дітей сватають змалечку. Це дійсно традиція. Майбутній свекор вдягає дівчинці на шию золоту монету й з цього моменту вона вважається засватаною та повинна носити подарунок не знімаючи, щоб всі бачили, що зайнята. Нам з Валерією пощастило в цьому питанні, якщо можна так висловитися. Моя наречена померла в дев’ять років. Впала восени в холодну воду й сильно захворіла. Нічого не допомогло її врятувати.

– Прийміть мої співчуття, – трохи запізно зреагував Петро.

– Тож на момент нашого знайомства я вже засватаним не був і спокійно міг одружитися з будь-якою циганкою.

– Але ж Валерія…

– Ми всіх обдурили, – перебив Шушкова Роман, точно знаючи, про що саме той хотів дізнатися, – вигадали історію, що Валерія теж циганка, але не місцева. Нібито познайомилися в потязі й почали працювати командою, а потім закохалися і я, слідуючи ще одній нашій традиції, просто викрав наречену.

– І ніхто нічого не запідозрив?

– Валерія була схожа на циганку. Таке ж темне волосся, майже чорні очі, вправні руки, що позбавили гаманця не одного бідолаху. Тож спочатку ніхто нічого не запідозрив. А потім вже й не важливо це було, бо народилася наша донечка, мати Тасарли.