Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско
Полная версия
Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско
текст
Оценить:
0
Читать онлайн
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Шодерло де Лакло. Небезпечнi зв'язки; Абат Прево. Манон Леско
Антуан Франсуа Прево
Шодерло де Лакло
«Небезпечнi зв’язки» Шодерло де Лакло (1741–1803) та «Манон Леско» абата Прево (1697–1763) е найкращими зразками французькоi художньоi прози ХVІІІ столiття i свiдчать про важливий етап у становленнi реалiстичного роману як жанру.
Героi «Небезпечних зв’язкiв» де Лакло – представники дворянськоi аристократii – вражають своею бездушнiстю, розбещенiстю та брехливiстю.
«Манон Леско» абата Прево – дивовижна iсторiя кохання кавалера де Грiе i Манон Леско – свого часу набула великого розголосу, адже вперше героiнею роману стала жiнка легкоi поведiнки.
Цi романи витримали iспит часом i вже понад 200 рокiв викликають зацiкавлення читачiв у всьому свiтi.
Шодерло де Лакло. Антуан Франсуа Прево
Небезпечнi зв'язки Манон Леско
Шодерло де Лакло
Небезпечнi зв'язки
Я спостерiгав звичаi свого часу та опублiкував цi листи.
Жан-Жак Руссо. Передмова до «Новоi Елоiзи»
Попередне повiдомлення видавця
Вважаемо своiм обов’язком попередити Читачiв, що, незважаючи на заголовок цiеi Книги i на те, що говорить про неi у своiй передмовi Редактор, ми не можемо ручатися за достовiрнiсть цього зiбрання листiв i навiть маемо дуже вагомi пiдстави вважати, що це всього лише Роман.
Гадаемо також, що Автор, хоча вiн, здавалось би, прагне правдоподiбностi, сам порушуе ii i до того ж дуже незграбним чином через час, до якого вiн приурочив викладенi ним подii. І насправдi багатьом iз виведених у нього дiйових осiб властивi звичаi настiльки поганi, що просто неможливо припустити, аби вони були нашими сучасниками, жили в епоху торжества фiлософii, коли освiта, що поширюеться всюди, зробила, як вiдомо, всiх чоловiкiв такими благородними, а всiх жiнок такими скромними та доброзвичайними.
Думка наша, отже, така, що коли подii, описанi в цьому Творi, i е якоюсь мiрою iстинними, вони могли статися лише в якихось iнших мiсцях або в iншi часи, i ми суворо засуджуемо Автора, який, мабуть, пiддався спокусi якомога бiльше зацiкавити Читача, наблизившись до свого часу та до своеi краiни, й тому наважився зобразити в наших подобах i серед нашого побуту звичаi, такi нам чужi.
В усякому разi, ми хотiли б, наскiльки можливо, захистити занадто довiрливого Читача вiд яких-небудь непорозумiнь iз цього приводу й тому пiдкрiплюемо свою точку зору мiркуванням, яке висловлюемо тим смiливiше, що воно видаеться нам абсолютно незаперечним i неспростовним: поза сумнiвом, однi й тi ж причини мають приводити до одних i тих же наслiдкiв, а тим часом у нашi днi ми щось не бачимо дiвиць, якi, маючи прибуток шiстдесят тисяч лiврiв, iшли б у монастир, а також президентш, якi, будучи юними та привабливими, помирали б од любовi.
Передмова редактора
Цей Твiр або, вiрнiше, це Зiбрання листiв Читачi, можливо, визнають занадто великим, а тим часом у ньому мiститься лише незначна частина того листування, з якого воно нами вилучене. Особи, яким вона дiсталася, побажали опублiкувати ii i доручили менi пiдготувати листи до видання, я ж як винагороду за свою працю попросив лише дозволу вилучити все те, що вважалося менi зайвим, i постарався зберегти тiльки листи, що здалися менi абсолютно необхiдними або для розумiння подiй, або для розвитку характерiв. Якщо до цiеi нескладноi роботи додати розмiщення обраних мною листiв у певному порядку – а порядок цей був майже завжди хронологiчний – i ще складання небагатьох коротких примiток, що переважно стосуються джерел тих чи iнших цитат або обгрунтування допущених мною скорочень, то до цього i зведеться вся моя участь у цьому Творi. Нiяких iнших обов’язкiв я на себе не брав.[1 - Маю також попередити, що я вилучив або змiнив iмена всiх осiб, про яких iдеться в цих листах, i що коли серед iмен, мною вигаданих, знайдуться тi, якi належать кому-небудь, то це слiд вважати моею мимовiльною помилкою й не робити з цього нiяких висновкiв.]
Пропонував я зробити низку бiльш iстотних змiн, потурбуватися про чистоту мови та стилю, далеко не завжди бездоганних. Домагався також права скоротити деякi занадто довгi листи – серед них е й такi, де говориться без усякого зв’язку i майже без переходу про речi, що нiяк одна з одною не в’яжуться. Цiеi роботи, згоди на яку я не дiстав, було б, ясна рiч, недостатньо, щоб надати Твору справжньоi цiнностi, вона, в усякому разi, позбавила б Книгу деяких недолiкiв.
Менi заперечили, що бажано було оприлюднити самi листи, а не якийсь Твiр, за ними складений, i що, якби вiсiм або десять осiб, якi брали участь у цьому листуваннi, висловлювались однаково чистою мовою, це суперечило б i правдоподiбностi, й iстинi. Я, зi свого боку, зауважив, що до цього дуже далеко i що, навпаки, жоден автор цих листiв не уникае грубих помилок, якi напрошуються на критику, але на це менi вiдповiдали, що всякий розсудливий Читач i не може не чекати помилок у зiбраннi листiв приватних осiб, якщо навiть серед опублiкованих донинi листiв рiзних дуже шанованих авторiв, у тому числi й деяких академiкiв, немае жодного цiлком бездоганного щодо мови. Аргументи цi мене не переконали, – я вважав, як i зараз iще вважаю, що наводити iх набагато легше, нiж iз ними погоджуватись. Але тут я не був господарем i тому пiдкорявся, залишивши за собою право протестувати й заявити, що дотримуюся протилежноi думки. Зараз я це i роблю.
Що ж до можливих достоiнств цього Твору, то, мабуть, iз цього питання менi висловлюватися не слiд, бо моя думка не мусить i не може мати впливу на будь-кого. Втiм, тi, хто, приступаючи до читання, полюбляють знати хоч би приблизно, на що iм розраховувати, тi, повторюю, нехай читають мою передмову далi. Усiм iншим краще вiдразу ж перейти до самого Твору: iм цiлком вистачае й того, що я вже сказав.
Мушу передусiм додати, що, коли – охоче в цьому признаюсь – у мене було бажання опублiкувати цi листи, я все ж дуже далекий вiд будь-яких сподiвань на успiх. І хай не сприймуть цього щирого мого зiзнання за награну скромнiсть Автора. Бо заявляю так само щиро, що, якби це зiбрання листiв не було, на мiй погляд, достойним з’явитися перед читацькою Публiкою, я б не взявся ним займатися. Спробуемо роз’яснити цю уявну суперечнiсть.
Цiннiсть того чи iншого Твору полягае в його корисностi або ж у задоволеннi, що приноситься ним, або ж i в тому i в iншому разом, якщо вже такi його властивостi. Але успiх зовсiм не завжди служить показником достоiнства, вiн часто залежить бiльше вiд вибору сюжету, нiж од його викладу, бiльш од сукупностi предметiв, про якi йдеться у Творi, нiж од того, як саме iх подано. Тим часом до цього зiбрання, як це видно iз заголовка, входять листи цiлого кола осiб, i в нiм пануе таке розмаiття iнтересiв, яке послабляе iнтерес Читача. До того ж майже всi виявлюванi в нiм почуття брехливi або удаванi й тому здатнi викликати в Читача лише цiкавiсть, а вона завжди слабкiша, нiж iнтерес, викликаний справжнiм почуттям, а головне, в набагато меншiй мiрi спонукае до поблажливоi оцiнки та дуже чуйно вловлюе всякi дрiбнi помилки, що прикро заважають читанню.
Недолiки цi частково, можливо, врiвноважувались одним достоiнством, властивим самiй сутi цього Твору, а саме рiзноманiтнiстю стилiв – якiстю, що ii Письменниковi рiдко трапляеться досягти, але вона тут виникае мовби сама собою i в усякому разi рятуе вiд нудьги одноманiтностi. Дехто, мабуть, оцiнить i досить велику кiлькiсть спостережень, розсiяних у цих листах, спостережень або зовсiм нових, або маловiдомих. Ось, вважаю, й усе задоволення, яке вiд них можна дiстати, навiть судячи про них iз найбiльшою поблажливiстю.
Користь цього Твору, можливо, заперечуватиметься ще бiльше, проте, менi здаеться, встановити ii значно легше. В усякому разi, на мiй погляд, викрити способи, якими безчеснi люди псують порядних, означае зробити велику послугу добрим звичаям. У Творi цьому можна буде знайти також доказ i приклад двох вельми важливих iстин, якi перебувають, можна сказати, в повному забуттi, якщо виходити з того, як рiдко здiйснюються вони в нашому життi. Перша iстина полягае в тому, що кожна жiнка, яка погоджуеться завести знайомство з аморальним чоловiком, стае його жертвою. Друга – в тому, що кожна мати, яка дозволяе, щоб дочка ii виявляла якiй-небудь iншiй жiнцi бiльше довiри, нiж iй самiй, чинить у кращому разi необережно. Молодi люди обох статей можуть також дiзнатися з цiеi Книги, що дружба, яку, мабуть, так легко дарують iм люди поганих звичаiв, завжди е лише небезпечною пасткою, фатальною i для доброчесностi iх, i для щастя. Проте все хороше так часто використовуеться на зло, що не лише не рекомендую молодi читання цього Листування, а й вважаю дуже iстотним тримати такi Твори чимдалi вiд неi.
Час, коли ця саме Книга може вже не бути небезпечною, а, навпаки, принесе користь, дуже добре визначила одна достойна мати, виявивши не просто розсудливiсть, але справжнiй розум. «Я вважала б, – сказала вона менi, ознайомившись iз цим рукописом, – що зроблю справжню послугу своiй дочцi, якщо дам iй його прочитати в день ii замiжжя». Якщо всi матерi сiмей стануть так думати, я завжди радiтиму, що опублiкував його.
Але, навiть виходячи з такого утiшного припущення, менi все ж таки здаеться, що це Зiбрання листiв сподобаеться мало чим. Чоловiкам i жiнкам розбещеним вигiдно буде зганьбити Твiр, який може iм зашкодити. А позаяк у них цiлком достатньо спритностi, вони, можливо, притягнуть на свiй бiк ригористiв, обурених картиною поганих звичаiв, яку тут зображено.
У так званих вiльнодумцiв не викличе нiякого спiвчуття набожна жiнка, яку саме через ii благочестя вони вважатимуть жалюгiдною молодичкою, люди ж набожнi обуряться на те, що доброчеснiсть не встояла, i релiгiйне почуття не виявилося досить сильним.
З iншого боку, людям iз тонким смаком здасться осоружним занадто простий i неправильний стиль багатьох листiв, а середнiй читач, переконаний, що все надруковане е плiд письменницькоi працi, угледить в iнших листах вимучену манеру Автора, котрий виглядае з-за спини героiв, якi, здавалося б, говорять вiд свого iменi.
Нарештi, може бути висловлено й досить одностайну думку, що все добре на своему мiсцi, й що коли надмiрно вишуканий стиль письменникiв дiйсно позбавляе природноi витонченостi листи приватних людей, то недбалостi, якi частенько допускаються в останнiх, стають справжнiми помилками i роблять iх нелегкими для читання, коли вони з’являються у пресi.
Вiд щирого серця визнаю, що, можливо, всi цi докори цiлком обгрунтованi. Гадаю також, що змiг би на них заперечити, не виходячи навiть за припустимi для Передмови рамки. Але для того, щоб вiдповiсти рiшучiше на все, треба, щоб сам Твiр не здатний був вiдповiсти рiшуче нi на що, а якби я так вважав, то знищив би i Передмову, i Книгу.
Лист 1
Вiд Сесiлi Воланж до Софi Карне
в монастир ***ських урсулiнок[2 - Урсулiнки – католицький жiночий чернечий орден святоi Урсули; основна дiяльнiсть урсулiнок була пов’язана з освiтою та вихованням дiвчат.]
Ти бачиш, мила моя подружко, що слово свое я тримаю i що чепчики та помпони не забирають усього мого часу: для тебе його в мене завжди вистачить.
А тим часом за один цей день я бачила бiльше всяких уборiв, анiж за чотири роки, проведенi нами разом. І гадаю, що за перших же моiх вiдвiдин горда Танвiль,[3 - Вихованка того ж монастиря.] яку я неодмiнно попрошу вийти до мене, вiдчуе бiльше досади, нiж сподiвалася заподiяти нам щоразу, коли вiдвiдувала нас in fiocchi.[4 - У парадному туалетi (iтал.).] Мама про все зi мною радилася: вона значно рiдше, нiж ранiше, поводиться зi мною як iз пансiонеркою.[5 - Дiвчата з дворянських родин отримували виховання й освiту в жiночих монастирях, де вони жили упродовж рокiв на повному пансiонi коштом iхнiх батькiв.] У мене е своя покоiвка; у моему розпорядженнi окрема кiмната й кабiнет, я пишу тобi за чарiвним секретером, i менi вручили ключ од нього, так що я можу замикати туди все, що захочу. Мама сказала менi, що я бачитимуся з нею щодня в той час, коли вона встае з лiжка, що до обiду менi досить бути ретельно причесаною, позаяк ми завжди будемо самi, i що тодi вона повiдомлятиме мене, якi години пiсля обiду я маю проводити з нею. Увесь iнший час у цiлковитому моему розпорядженнi. У мене е моя арфа, малювання i книги, як у монастирi, з тiею тiльки рiзницею, що тут немае матерi Перпетуi, щоб мене лаяти, i що варто менi захотiти – я можу цiлковито байдикувати. Але позаяк зi мною немае моеi Софi, аби базiкати i смiятися, то я вже вважаю за краще бути чим-небудь зайнятою.
Зараз iще немае п’ятоi години. До мами менi треба о сьомiй – часу вистачае, було б тiльки що розповiдати! Але зi мною ще нi про що не заговорювали, i, якби не було всiх приготувань, що робляться на моiх очах, i безлiчi модисток, якi з’являються до нас заради мене, я думала б, що зовсiм i не збираються видавати мене замiж, i що це просто чергова вигадка нашоi доброi Жозефiни.[6 - Брамниця монастиря.] Проте мама часто говорила менi, що благородна дiвиця мусить залишатися в монастирi до замiжжя, i якщо вже вона взяла мене звiдти, Жозефiна нiбито мае рацiю.
Бiля пiд’iзду щойно зупинилася карета, i мама звелiла передати менi, щоб я негайно ж iшла до неi. А що коли це вiн? Я не одягнена, руки в мене тремтять, серце калатае. Я запитала покоiвку, чи знае вона, хто у мами. «Та це ж пан К***», – вiдповiла вона й засмiялась. Ах, здаеться, це вiн! Я скоро повернусь i повiдомлю тебе, що сталося. Ось, в усякому разi, його iм’я. Не можна змушувати себе чекати. Прощавай на одну хвилинку.
Як ти смiятимешся над бiдолахою Сесiллю! О, як менi було соромно! Але й ти попалася б так само, як я. Коли я увiйшла до мами, поряд iз нею стояв якийсь пан у чорному. Я вклонилася йому, як умiла краще, i застигла на мiсцi. Можеш собi уявити, як я його роздивлялася! «Добродiйко, – сказав вiн мамi, вiдповiвши на мiй уклiн, – яка чарiвна у вас панночка, i я бiльше нiж будь-коли цiную вашу доброту». При цих словах, таких недвозначних, я затремтiла так, що ледве втрималася на ногах, i тут же опустилася в перше-лiпше крiсло, вся червона та страшенно збентежена. Не встигла я сiсти – дивлюся, чоловiк цей бiля моiх нiг. Тут уже твоя нещасна Сесiль зовсiм утратила голову. Я, як мама каже, просто очманiла: схопилася з мiсця, та як закричу… ну зовсiм, як тодi, в ту страшну грозу. Мама розреготалась i каже менi: «Що з вами? Сядьте i дайте цьому пановi зняти мiрку з вашоi ноги». І справдi, мила моя, пан-бо виявився шевцем! Не можу й передати тобi, який мене охопив сором; на щастя, окрiм мами, нiкого не було. Гадаю, що коли я вийду замiж, то не користуватимуся послугами цього шевця. Погодься, що ми надзвичайно вправно розбираемося в людях. Прощавай, уже скоро шоста, i покоiвка нагадуе, що час одягатися.
Прощавай, дорога Софi, я люблю тебе так, немовби ще перебуваю в монастирi.
Р. S. Не знаю, з ким переслати листа; почекаю вже приходу Жозефiни.
Париж, 3 серпня 17…
Лист 2
Вiд маркiзи де Мартей до вiконта де Вальмона
в замок ***
Повертайтеся, ласкавий вiконте, повертайтеся. Що ви робите i що вам узагалi робити у староi тiтки, що вже заповiла вам усi своi статки? Вiд’iжджайте звiдти негайно; ви менi потрiбнi. Менi прийшла в голову чудова думка, i я хочу доручити вам ii здiйснення. Цих небагатьох слiв мае бути цiлком досить, i ви, безмежно вдоволенi моiм вибором, мусили б уже летiти до мене, щоб навколiшках вислуховувати моi накази. Але ви зловживаете моею прихильнiстю навiть тепер, коли вона вам уже не потрiбна. Менi ж залишаеться вибирати мiж постiйним озлобленням проти вас та безмежною поблажливiстю, i, на ваше щастя, доброта моя перемагае. Тому я хочу розкрити вам свiй план, але присягнiться менi, що, як вiрний мiй лицар, не затiватимете нiяких iнших пригод, поки не доведете до кiнця цiеi. Вона достойна героя: ви послужите любовi та помстi. Це буде зайве шалапутство,[7 - Слова «шалапут, шалапутство», якi в добiрному товариствi, на щастя, вже виходять iз ужитку, були звичайною рiччю, коли писалися цi листи.] яке ви внесете до своiх мемуарiв: так, до своiх мемуарiв, бо я бажаю, щоб iх одного прекрасного дня було надруковано, i навiть готова сама написати iх. Але досить про це – повернiмося до того, що мене зараз цiкавить.
Панi де Воланж видае свою дочку замiж; поки що це таемниця, але менi вона ii вчора повiдомила. І як ви гадаете, кого вона намiтила собi в зятi? Графа де Жеркура. Хто б мiг припустити, що я стану кузиною Жеркура? Я просто нестямлюся з лютi… І ви ще не здогадуетесь? Отакий тугодум! Невже ви пробачили йому iнтендантшу? А в мене ж бо хiба не бiльше причин нарiкати на нього, чудовисько ви отаке![8 - Для розумiння цього мiсця слiд мати на увазi, що граф де Жеркур кинув маркiзу де Мертей заради iнтендантшi де***, яка для нього пожертвувала вiконтом де Вальмоном, i що саме тодi маркiза й вiконт зiйшлись. Оскiльки iсторiя ця мала мiсце значно ранiше за подii, про якi йдеться в цих листах, усе листування, що ii стосуеться, ми визнали за краще не вмiщувати.] Але я готова заспокоiтися – сподiвання на помсту втихомирюе мою душу.
І мене i вас Жеркур без кiнця дратував тим, що вiн надае своiй майбутнiй дружинi такого значення, а також безглуздою самовпевненiстю, яка змушуе його думати, що вiн уникне неминучого. Вам вiдоме його безглузде упередження на користь монастирського виховання i ще смiховиннiший забобон щодо якоiсь особливоi скромностi блондинок. Я, далебi, готова побитись об заклад: хоча у маленькоi Воланж шiстдесят тисяч лiврiв доходу, вiн нiколи не зважився б на цей шлюб, якби вона була брюнеткою i не отримала виховання в монастирi. Доведемо ж йому, що вiн просто дурень: адже рано чи пiзно вiн однаково виявиться дурнем, i не це мене бентежить, але було б забавно, якби з цього почалось. Як би ми потiшалися наступного дня, слухаючи його хвалькуватi небилицi, а вже хвастатиме вiн неодмiнно! До того ж цю дiвчинку просвiтите ви, i нам уже дуже не пощастило б, якби Жеркур, як i всякий iнший, не зробився в Парижi притчею во язицех.
Втiм, героiня цього нового роману заслуговуе з вашого боку всiляких старань. Вона i справдi гарненька; кралi всього п’ятнадцять – справжнiй бутон троянди. Щоправда, донезмоги незграбна i позбавлена будь-яких манер. Але вас, чоловiкiв, такi речi не бентежать. Зате у неi млосний погляд, який обiцяе багато чого. Додайте до цього, що ii рекомендую я, i вам залишиться тiльки подякувати менi та скоритися.
Антуан Франсуа Прево
Шодерло де Лакло
«Небезпечнi зв’язки» Шодерло де Лакло (1741–1803) та «Манон Леско» абата Прево (1697–1763) е найкращими зразками французькоi художньоi прози ХVІІІ столiття i свiдчать про важливий етап у становленнi реалiстичного роману як жанру.
Героi «Небезпечних зв’язкiв» де Лакло – представники дворянськоi аристократii – вражають своею бездушнiстю, розбещенiстю та брехливiстю.
«Манон Леско» абата Прево – дивовижна iсторiя кохання кавалера де Грiе i Манон Леско – свого часу набула великого розголосу, адже вперше героiнею роману стала жiнка легкоi поведiнки.
Цi романи витримали iспит часом i вже понад 200 рокiв викликають зацiкавлення читачiв у всьому свiтi.
Шодерло де Лакло. Антуан Франсуа Прево
Небезпечнi зв'язки Манон Леско
Шодерло де Лакло
Небезпечнi зв'язки
Я спостерiгав звичаi свого часу та опублiкував цi листи.
Жан-Жак Руссо. Передмова до «Новоi Елоiзи»
Попередне повiдомлення видавця
Вважаемо своiм обов’язком попередити Читачiв, що, незважаючи на заголовок цiеi Книги i на те, що говорить про неi у своiй передмовi Редактор, ми не можемо ручатися за достовiрнiсть цього зiбрання листiв i навiть маемо дуже вагомi пiдстави вважати, що це всього лише Роман.
Гадаемо також, що Автор, хоча вiн, здавалось би, прагне правдоподiбностi, сам порушуе ii i до того ж дуже незграбним чином через час, до якого вiн приурочив викладенi ним подii. І насправдi багатьом iз виведених у нього дiйових осiб властивi звичаi настiльки поганi, що просто неможливо припустити, аби вони були нашими сучасниками, жили в епоху торжества фiлософii, коли освiта, що поширюеться всюди, зробила, як вiдомо, всiх чоловiкiв такими благородними, а всiх жiнок такими скромними та доброзвичайними.
Думка наша, отже, така, що коли подii, описанi в цьому Творi, i е якоюсь мiрою iстинними, вони могли статися лише в якихось iнших мiсцях або в iншi часи, i ми суворо засуджуемо Автора, який, мабуть, пiддався спокусi якомога бiльше зацiкавити Читача, наблизившись до свого часу та до своеi краiни, й тому наважився зобразити в наших подобах i серед нашого побуту звичаi, такi нам чужi.
В усякому разi, ми хотiли б, наскiльки можливо, захистити занадто довiрливого Читача вiд яких-небудь непорозумiнь iз цього приводу й тому пiдкрiплюемо свою точку зору мiркуванням, яке висловлюемо тим смiливiше, що воно видаеться нам абсолютно незаперечним i неспростовним: поза сумнiвом, однi й тi ж причини мають приводити до одних i тих же наслiдкiв, а тим часом у нашi днi ми щось не бачимо дiвиць, якi, маючи прибуток шiстдесят тисяч лiврiв, iшли б у монастир, а також президентш, якi, будучи юними та привабливими, помирали б од любовi.
Передмова редактора
Цей Твiр або, вiрнiше, це Зiбрання листiв Читачi, можливо, визнають занадто великим, а тим часом у ньому мiститься лише незначна частина того листування, з якого воно нами вилучене. Особи, яким вона дiсталася, побажали опублiкувати ii i доручили менi пiдготувати листи до видання, я ж як винагороду за свою працю попросив лише дозволу вилучити все те, що вважалося менi зайвим, i постарався зберегти тiльки листи, що здалися менi абсолютно необхiдними або для розумiння подiй, або для розвитку характерiв. Якщо до цiеi нескладноi роботи додати розмiщення обраних мною листiв у певному порядку – а порядок цей був майже завжди хронологiчний – i ще складання небагатьох коротких примiток, що переважно стосуються джерел тих чи iнших цитат або обгрунтування допущених мною скорочень, то до цього i зведеться вся моя участь у цьому Творi. Нiяких iнших обов’язкiв я на себе не брав.[1 - Маю також попередити, що я вилучив або змiнив iмена всiх осiб, про яких iдеться в цих листах, i що коли серед iмен, мною вигаданих, знайдуться тi, якi належать кому-небудь, то це слiд вважати моею мимовiльною помилкою й не робити з цього нiяких висновкiв.]
Пропонував я зробити низку бiльш iстотних змiн, потурбуватися про чистоту мови та стилю, далеко не завжди бездоганних. Домагався також права скоротити деякi занадто довгi листи – серед них е й такi, де говориться без усякого зв’язку i майже без переходу про речi, що нiяк одна з одною не в’яжуться. Цiеi роботи, згоди на яку я не дiстав, було б, ясна рiч, недостатньо, щоб надати Твору справжньоi цiнностi, вона, в усякому разi, позбавила б Книгу деяких недолiкiв.
Менi заперечили, що бажано було оприлюднити самi листи, а не якийсь Твiр, за ними складений, i що, якби вiсiм або десять осiб, якi брали участь у цьому листуваннi, висловлювались однаково чистою мовою, це суперечило б i правдоподiбностi, й iстинi. Я, зi свого боку, зауважив, що до цього дуже далеко i що, навпаки, жоден автор цих листiв не уникае грубих помилок, якi напрошуються на критику, але на це менi вiдповiдали, що всякий розсудливий Читач i не може не чекати помилок у зiбраннi листiв приватних осiб, якщо навiть серед опублiкованих донинi листiв рiзних дуже шанованих авторiв, у тому числi й деяких академiкiв, немае жодного цiлком бездоганного щодо мови. Аргументи цi мене не переконали, – я вважав, як i зараз iще вважаю, що наводити iх набагато легше, нiж iз ними погоджуватись. Але тут я не був господарем i тому пiдкорявся, залишивши за собою право протестувати й заявити, що дотримуюся протилежноi думки. Зараз я це i роблю.
Що ж до можливих достоiнств цього Твору, то, мабуть, iз цього питання менi висловлюватися не слiд, бо моя думка не мусить i не може мати впливу на будь-кого. Втiм, тi, хто, приступаючи до читання, полюбляють знати хоч би приблизно, на що iм розраховувати, тi, повторюю, нехай читають мою передмову далi. Усiм iншим краще вiдразу ж перейти до самого Твору: iм цiлком вистачае й того, що я вже сказав.
Мушу передусiм додати, що, коли – охоче в цьому признаюсь – у мене було бажання опублiкувати цi листи, я все ж дуже далекий вiд будь-яких сподiвань на успiх. І хай не сприймуть цього щирого мого зiзнання за награну скромнiсть Автора. Бо заявляю так само щиро, що, якби це зiбрання листiв не було, на мiй погляд, достойним з’явитися перед читацькою Публiкою, я б не взявся ним займатися. Спробуемо роз’яснити цю уявну суперечнiсть.
Цiннiсть того чи iншого Твору полягае в його корисностi або ж у задоволеннi, що приноситься ним, або ж i в тому i в iншому разом, якщо вже такi його властивостi. Але успiх зовсiм не завжди служить показником достоiнства, вiн часто залежить бiльше вiд вибору сюжету, нiж од його викладу, бiльш од сукупностi предметiв, про якi йдеться у Творi, нiж од того, як саме iх подано. Тим часом до цього зiбрання, як це видно iз заголовка, входять листи цiлого кола осiб, i в нiм пануе таке розмаiття iнтересiв, яке послабляе iнтерес Читача. До того ж майже всi виявлюванi в нiм почуття брехливi або удаванi й тому здатнi викликати в Читача лише цiкавiсть, а вона завжди слабкiша, нiж iнтерес, викликаний справжнiм почуттям, а головне, в набагато меншiй мiрi спонукае до поблажливоi оцiнки та дуже чуйно вловлюе всякi дрiбнi помилки, що прикро заважають читанню.
Недолiки цi частково, можливо, врiвноважувались одним достоiнством, властивим самiй сутi цього Твору, а саме рiзноманiтнiстю стилiв – якiстю, що ii Письменниковi рiдко трапляеться досягти, але вона тут виникае мовби сама собою i в усякому разi рятуе вiд нудьги одноманiтностi. Дехто, мабуть, оцiнить i досить велику кiлькiсть спостережень, розсiяних у цих листах, спостережень або зовсiм нових, або маловiдомих. Ось, вважаю, й усе задоволення, яке вiд них можна дiстати, навiть судячи про них iз найбiльшою поблажливiстю.
Користь цього Твору, можливо, заперечуватиметься ще бiльше, проте, менi здаеться, встановити ii значно легше. В усякому разi, на мiй погляд, викрити способи, якими безчеснi люди псують порядних, означае зробити велику послугу добрим звичаям. У Творi цьому можна буде знайти також доказ i приклад двох вельми важливих iстин, якi перебувають, можна сказати, в повному забуттi, якщо виходити з того, як рiдко здiйснюються вони в нашому життi. Перша iстина полягае в тому, що кожна жiнка, яка погоджуеться завести знайомство з аморальним чоловiком, стае його жертвою. Друга – в тому, що кожна мати, яка дозволяе, щоб дочка ii виявляла якiй-небудь iншiй жiнцi бiльше довiри, нiж iй самiй, чинить у кращому разi необережно. Молодi люди обох статей можуть також дiзнатися з цiеi Книги, що дружба, яку, мабуть, так легко дарують iм люди поганих звичаiв, завжди е лише небезпечною пасткою, фатальною i для доброчесностi iх, i для щастя. Проте все хороше так часто використовуеться на зло, що не лише не рекомендую молодi читання цього Листування, а й вважаю дуже iстотним тримати такi Твори чимдалi вiд неi.
Час, коли ця саме Книга може вже не бути небезпечною, а, навпаки, принесе користь, дуже добре визначила одна достойна мати, виявивши не просто розсудливiсть, але справжнiй розум. «Я вважала б, – сказала вона менi, ознайомившись iз цим рукописом, – що зроблю справжню послугу своiй дочцi, якщо дам iй його прочитати в день ii замiжжя». Якщо всi матерi сiмей стануть так думати, я завжди радiтиму, що опублiкував його.
Але, навiть виходячи з такого утiшного припущення, менi все ж таки здаеться, що це Зiбрання листiв сподобаеться мало чим. Чоловiкам i жiнкам розбещеним вигiдно буде зганьбити Твiр, який може iм зашкодити. А позаяк у них цiлком достатньо спритностi, вони, можливо, притягнуть на свiй бiк ригористiв, обурених картиною поганих звичаiв, яку тут зображено.
У так званих вiльнодумцiв не викличе нiякого спiвчуття набожна жiнка, яку саме через ii благочестя вони вважатимуть жалюгiдною молодичкою, люди ж набожнi обуряться на те, що доброчеснiсть не встояла, i релiгiйне почуття не виявилося досить сильним.
З iншого боку, людям iз тонким смаком здасться осоружним занадто простий i неправильний стиль багатьох листiв, а середнiй читач, переконаний, що все надруковане е плiд письменницькоi працi, угледить в iнших листах вимучену манеру Автора, котрий виглядае з-за спини героiв, якi, здавалося б, говорять вiд свого iменi.
Нарештi, може бути висловлено й досить одностайну думку, що все добре на своему мiсцi, й що коли надмiрно вишуканий стиль письменникiв дiйсно позбавляе природноi витонченостi листи приватних людей, то недбалостi, якi частенько допускаються в останнiх, стають справжнiми помилками i роблять iх нелегкими для читання, коли вони з’являються у пресi.
Вiд щирого серця визнаю, що, можливо, всi цi докори цiлком обгрунтованi. Гадаю також, що змiг би на них заперечити, не виходячи навiть за припустимi для Передмови рамки. Але для того, щоб вiдповiсти рiшучiше на все, треба, щоб сам Твiр не здатний був вiдповiсти рiшуче нi на що, а якби я так вважав, то знищив би i Передмову, i Книгу.
Лист 1
Вiд Сесiлi Воланж до Софi Карне
в монастир ***ських урсулiнок[2 - Урсулiнки – католицький жiночий чернечий орден святоi Урсули; основна дiяльнiсть урсулiнок була пов’язана з освiтою та вихованням дiвчат.]
Ти бачиш, мила моя подружко, що слово свое я тримаю i що чепчики та помпони не забирають усього мого часу: для тебе його в мене завжди вистачить.
А тим часом за один цей день я бачила бiльше всяких уборiв, анiж за чотири роки, проведенi нами разом. І гадаю, що за перших же моiх вiдвiдин горда Танвiль,[3 - Вихованка того ж монастиря.] яку я неодмiнно попрошу вийти до мене, вiдчуе бiльше досади, нiж сподiвалася заподiяти нам щоразу, коли вiдвiдувала нас in fiocchi.[4 - У парадному туалетi (iтал.).] Мама про все зi мною радилася: вона значно рiдше, нiж ранiше, поводиться зi мною як iз пансiонеркою.[5 - Дiвчата з дворянських родин отримували виховання й освiту в жiночих монастирях, де вони жили упродовж рокiв на повному пансiонi коштом iхнiх батькiв.] У мене е своя покоiвка; у моему розпорядженнi окрема кiмната й кабiнет, я пишу тобi за чарiвним секретером, i менi вручили ключ од нього, так що я можу замикати туди все, що захочу. Мама сказала менi, що я бачитимуся з нею щодня в той час, коли вона встае з лiжка, що до обiду менi досить бути ретельно причесаною, позаяк ми завжди будемо самi, i що тодi вона повiдомлятиме мене, якi години пiсля обiду я маю проводити з нею. Увесь iнший час у цiлковитому моему розпорядженнi. У мене е моя арфа, малювання i книги, як у монастирi, з тiею тiльки рiзницею, що тут немае матерi Перпетуi, щоб мене лаяти, i що варто менi захотiти – я можу цiлковито байдикувати. Але позаяк зi мною немае моеi Софi, аби базiкати i смiятися, то я вже вважаю за краще бути чим-небудь зайнятою.
Зараз iще немае п’ятоi години. До мами менi треба о сьомiй – часу вистачае, було б тiльки що розповiдати! Але зi мною ще нi про що не заговорювали, i, якби не було всiх приготувань, що робляться на моiх очах, i безлiчi модисток, якi з’являються до нас заради мене, я думала б, що зовсiм i не збираються видавати мене замiж, i що це просто чергова вигадка нашоi доброi Жозефiни.[6 - Брамниця монастиря.] Проте мама часто говорила менi, що благородна дiвиця мусить залишатися в монастирi до замiжжя, i якщо вже вона взяла мене звiдти, Жозефiна нiбито мае рацiю.
Бiля пiд’iзду щойно зупинилася карета, i мама звелiла передати менi, щоб я негайно ж iшла до неi. А що коли це вiн? Я не одягнена, руки в мене тремтять, серце калатае. Я запитала покоiвку, чи знае вона, хто у мами. «Та це ж пан К***», – вiдповiла вона й засмiялась. Ах, здаеться, це вiн! Я скоро повернусь i повiдомлю тебе, що сталося. Ось, в усякому разi, його iм’я. Не можна змушувати себе чекати. Прощавай на одну хвилинку.
Як ти смiятимешся над бiдолахою Сесiллю! О, як менi було соромно! Але й ти попалася б так само, як я. Коли я увiйшла до мами, поряд iз нею стояв якийсь пан у чорному. Я вклонилася йому, як умiла краще, i застигла на мiсцi. Можеш собi уявити, як я його роздивлялася! «Добродiйко, – сказав вiн мамi, вiдповiвши на мiй уклiн, – яка чарiвна у вас панночка, i я бiльше нiж будь-коли цiную вашу доброту». При цих словах, таких недвозначних, я затремтiла так, що ледве втрималася на ногах, i тут же опустилася в перше-лiпше крiсло, вся червона та страшенно збентежена. Не встигла я сiсти – дивлюся, чоловiк цей бiля моiх нiг. Тут уже твоя нещасна Сесiль зовсiм утратила голову. Я, як мама каже, просто очманiла: схопилася з мiсця, та як закричу… ну зовсiм, як тодi, в ту страшну грозу. Мама розреготалась i каже менi: «Що з вами? Сядьте i дайте цьому пановi зняти мiрку з вашоi ноги». І справдi, мила моя, пан-бо виявився шевцем! Не можу й передати тобi, який мене охопив сором; на щастя, окрiм мами, нiкого не було. Гадаю, що коли я вийду замiж, то не користуватимуся послугами цього шевця. Погодься, що ми надзвичайно вправно розбираемося в людях. Прощавай, уже скоро шоста, i покоiвка нагадуе, що час одягатися.
Прощавай, дорога Софi, я люблю тебе так, немовби ще перебуваю в монастирi.
Р. S. Не знаю, з ким переслати листа; почекаю вже приходу Жозефiни.
Париж, 3 серпня 17…
Лист 2
Вiд маркiзи де Мартей до вiконта де Вальмона
в замок ***
Повертайтеся, ласкавий вiконте, повертайтеся. Що ви робите i що вам узагалi робити у староi тiтки, що вже заповiла вам усi своi статки? Вiд’iжджайте звiдти негайно; ви менi потрiбнi. Менi прийшла в голову чудова думка, i я хочу доручити вам ii здiйснення. Цих небагатьох слiв мае бути цiлком досить, i ви, безмежно вдоволенi моiм вибором, мусили б уже летiти до мене, щоб навколiшках вислуховувати моi накази. Але ви зловживаете моею прихильнiстю навiть тепер, коли вона вам уже не потрiбна. Менi ж залишаеться вибирати мiж постiйним озлобленням проти вас та безмежною поблажливiстю, i, на ваше щастя, доброта моя перемагае. Тому я хочу розкрити вам свiй план, але присягнiться менi, що, як вiрний мiй лицар, не затiватимете нiяких iнших пригод, поки не доведете до кiнця цiеi. Вона достойна героя: ви послужите любовi та помстi. Це буде зайве шалапутство,[7 - Слова «шалапут, шалапутство», якi в добiрному товариствi, на щастя, вже виходять iз ужитку, були звичайною рiччю, коли писалися цi листи.] яке ви внесете до своiх мемуарiв: так, до своiх мемуарiв, бо я бажаю, щоб iх одного прекрасного дня було надруковано, i навiть готова сама написати iх. Але досить про це – повернiмося до того, що мене зараз цiкавить.
Панi де Воланж видае свою дочку замiж; поки що це таемниця, але менi вона ii вчора повiдомила. І як ви гадаете, кого вона намiтила собi в зятi? Графа де Жеркура. Хто б мiг припустити, що я стану кузиною Жеркура? Я просто нестямлюся з лютi… І ви ще не здогадуетесь? Отакий тугодум! Невже ви пробачили йому iнтендантшу? А в мене ж бо хiба не бiльше причин нарiкати на нього, чудовисько ви отаке![8 - Для розумiння цього мiсця слiд мати на увазi, що граф де Жеркур кинув маркiзу де Мертей заради iнтендантшi де***, яка для нього пожертвувала вiконтом де Вальмоном, i що саме тодi маркiза й вiконт зiйшлись. Оскiльки iсторiя ця мала мiсце значно ранiше за подii, про якi йдеться в цих листах, усе листування, що ii стосуеться, ми визнали за краще не вмiщувати.] Але я готова заспокоiтися – сподiвання на помсту втихомирюе мою душу.
І мене i вас Жеркур без кiнця дратував тим, що вiн надае своiй майбутнiй дружинi такого значення, а також безглуздою самовпевненiстю, яка змушуе його думати, що вiн уникне неминучого. Вам вiдоме його безглузде упередження на користь монастирського виховання i ще смiховиннiший забобон щодо якоiсь особливоi скромностi блондинок. Я, далебi, готова побитись об заклад: хоча у маленькоi Воланж шiстдесят тисяч лiврiв доходу, вiн нiколи не зважився б на цей шлюб, якби вона була брюнеткою i не отримала виховання в монастирi. Доведемо ж йому, що вiн просто дурень: адже рано чи пiзно вiн однаково виявиться дурнем, i не це мене бентежить, але було б забавно, якби з цього почалось. Як би ми потiшалися наступного дня, слухаючи його хвалькуватi небилицi, а вже хвастатиме вiн неодмiнно! До того ж цю дiвчинку просвiтите ви, i нам уже дуже не пощастило б, якби Жеркур, як i всякий iнший, не зробився в Парижi притчею во язицех.
Втiм, героiня цього нового роману заслуговуе з вашого боку всiляких старань. Вона i справдi гарненька; кралi всього п’ятнадцять – справжнiй бутон троянди. Щоправда, донезмоги незграбна i позбавлена будь-яких манер. Але вас, чоловiкiв, такi речi не бентежать. Зате у неi млосний погляд, який обiцяе багато чого. Додайте до цього, що ii рекомендую я, i вам залишиться тiльки подякувати менi та скоритися.