Город мой… Сборник поэзии

Город мой…

Сборник поэзии

Меир Ландау

© Меир Ландау, 2020

ISBN 978-5-4498-1552-1

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

ГОРОД МОЙ…

(сборник поэзии)

О КУКУШКАХ

Во сне прилетала большая ворона…

Ни чести, ни совести, сердца и трона,

Ни света, ни горя в сердцах человечьих,

Всё мчатся огню и дурману навстречу.

Лишь жаждут, как упырь, подобного крови,

Да жажду свою укрывают любовью.

Промчали, забыли, предали забвенью.

Подвержены мигу, большому мгновенью.

Пусть стонет земля, пусть рыдают на свете

Все малые, добрые, светлые дети,

Пусть мир содрогнётся, но будут алкать.

Да кликать за душами новую рать.

Всегда и везде, на земле и на море

Всеалчущим любо страданье и горе,

Да слёзы, что льют не они по ночам.

И возглас, восторг по незрячим очам.

Как маленький Ваня всё вижу и знаю…

Стальная ворона летит уж над краем.

Своих воронят собирает на брань…

Плюётся в неё ненасытная дрянь…

Да прячась за спины, кукушки вопят,

Что тошным отродьем среди воронят…

И утро приходит, и света не счесть,

А значит предел у ночей этих есть.

ТАК И БУДЕТ ЭТОТ ДОМ…

Так и будет этот дом,Этот дождик за окном,Будет ночь, и будет день,От деревьев та же тень.Птицы в небе в свете дня,Ночью звёзды, жар огня,И по утру солнце встанет,Снова утречко настанет.И пушистый наш дружок,Зимой, выпадет снежок.Кто-то будет в нём купаться,И играть, и кувыркаться.И детишки без забот,Тучек в небе хоровод.– — – — – — – — – — – — – — —Так и будет без тебя…Где-то там… Средь света дня…

РЯЗАНЕЦ

Хруст снежка, и запах дымаИз печной трубы родимой.Конский топот по дороге,Да немного мёрзнут ноги.Отворяй врата скорее!Свои руки я согрею…Я мечтаю видеть скороДом родной. Иду с дозора…Где-то вьётся речки лёд,Там, за мысом, поворот.Да белеет и пушитсяСнег на чёрных на ресницах.Ель искрится в серебре,Хлеб душистый на столе,Кошка спит у тёплой печки,Да сынишка бежит с речки,Санки бросил у порожка,Обметает снег на ножках.Видно щёчки обморозил,Раз он саночки забросил…Конь хрипит, несётся рысью,И не медля, и не быстро.Вон родимый косогор,Словно древний Святогор…Впереди Рязань… чернеет…Молча витязь каменеет…Только колокол звонит,Да Евпатий говорит…

СЕРЫЙ СТИХ

Серое небо, серое солнце,Серая улица в сером оконце,Серые листья и серые ветки,Серые двери у нашей соседки,Серые птицы. На серых ресницахСерые слёзы у серой синицы.Серые тучи над серою речкой,Серые руки над серою печкой.Серые лбы и серые плечи,Серые письма и серые речи,Серые звуки……и в танце послушныСерые лица, в душе простодушны.Серым встаёт и заходит по утруСолнце серея. Как будто бы мудроКто-то придумал мир неизменный.Серым, но всё же был явлен мгновенно.Серый его не отнять, не разрушить…Вечны как мир вечносерые души.

А В ТУМАНЕ ГОРОДА…

А в тумане городаСловно в бездне.В небесах одна звезда…А ты воскресни.Крики птиц, и вой волковНе уймётся.Я иду между стоговКак придётся.Утро мрачным вдалекеВстанет солнцем.Нет тут рыбы на реке,Свет в оконце.Я иду на этот светНе робея.Я иду. А сзади мне —– «Эй! Быстрее!»Встанет солнце поутруСредь тумана.И не станет куревыИ обмана.Словно в бездне города,Словно в бездне.Я иду, иду туда,А ты воскресни…

НЕ МЕНЯ РАСТЕРЗАЛИ НА ПЛОЩАДИ…

Бушевала заря будто весело,Полыхали зарницы в степях.Я не поднял копья под Валенсией,Не меня изрубил тогда враг.Не в бреду слышны крики на площади,Не в больных и отчаянных снах…Не меня растерзали на площади,Я не видел изрубленных плах.Перестук под ночными вагонамиГонит поезд во тьму вне времён.Изувер с золотыми погонамиБыл не мной, из «Нагана», сражён.Гайдамацкая удаль проноситсяСловно вихрь из ночи в ночах!И по утру, кошмаром уноситсяНе в моих растревоженных снах.Ночь. Прожектор. Собаки срываютсяПерелаем, на мрачных людей…Не меня умертвить собираются…Не моих малолетних детей…Только мне, не в молении песенном,Не в хасидских напевах в ПесахСлышны стоны прощанья Валенсии,Запах крови изрубленных плах,Будто я был повешен на площади…И посажен в холодный вагон…И прошли гайдамацкие лошадиВслед за мной, из тех давних времён.Это я взял копьё под Валенсией.Это я был был расстрелян в ярах.Это я умирал вместе с песнямиИ молитвой, на вечных устах…

БЕЗДНА

Вне времени круговоротИ вне событий повсеместных.То что захочет – то берётВо веки бездна…Спешу хоть крохи подобрать,Но никогда не успеваю.Спешит и рубище забрать.Бывает…Стоять на страже не хочу,Хоть стой, не стой, а промахнёшься.А ей и горе по плечу.Ты не вернёшься…Лечу никак, и в никуда,Давно уж потеряв рассудок.Полёт над безной не беда,Забудут…Без времени круговоротИ без событий повсеместных.Хоть и не хочет, но берётС собою, бездна…

ПРОЩАВАННЯ

У степах ізберу я духмяних чорнобильків зілляЙ полечу кольоровим дощем з веселкових мостів.Аж туди, де збирається соняшне п`янеє хмілля,Аж туди, де ранкова зоря понад світом стає.І не спинить тепер мене жодна у світі могила,Жоден кат, жоден нелюдь вже світла мого не уб`є.Бо я світлом ранковим родився, зорею ранковою згинув,Щоб ранковою зіркою знову світ бачив мене.Моя пісня пролине як завжди, мій друже, як завжди,Трілль чарівна проникне у світ й подарує буття.Тільки будьте тепер, мої друзі, як мога обачніш,Не згубити тепер щоб мене на віки забуття.Чарівною веселкою з ранку постану над світом,І ранковою зіркою стану над світлом зорі.Моя пісня, як завжди, постане в соловкиних співах,І лелеки здіймуть мою душу в небесні краї.

ТАНОК

Рушає в помірках весниЦей вічний тAнок сатани.Знов грає кров, сміються дщері,Відчинені в безодню двері.Знов входить Лорд Левіатан,Великої безодні пан.Ся ламає священний букКрізь серця рокітЙ духу стук.І князь зірок, Святий ПерунЗнов молодий і вічно юн.Крізь зойк людський,За раттю ратьІдуть нам простірЗабирать.Там тисячи живих кометЗнов ріжуть небо, і ракетХвости здіймаються навкруг.Постав у хмарах смерті круг.Вогняне море розлилосьІ лава пролилась, і осьІз хмар виходить до нас Сурт,А з ним дружинників весь гурт.У лати срібляні вдягненийДарує напій збагрянений…І сяйво світлого мечаБ`є по очах з його плеча.Сурмить в сурму Хейемдааль,Проллявши в серце журбу й жаль.Приходить вічная зима,Сурмить ворожая сурма.І тихша встала над Землею,Не чути голосів над нею.Постав пустелями Стрибог,Піднявся Мороковий рог,Ізржавів меч, ізтлів жупан…Левіатан прийшов як пан…

МОГИЛА

Стоїть в степу могила,З вітром розмовляє,А вітер над неюЛетить, ніби грає.«Ой хто ти, могиле!Чия ти, орлице?Хто тебе насипав,Голубко-вдовице?»«Насипали половчани,Лебіді степовії.Досипали гурагани,Вітри суховії.Поховала я князя,Воїна степового,Що вертався з походуСлавного, бойового.Обминали його в січахВсі стріли ворожі.А тут, брати-русиСтали на сторожі,Та й в спину убили…Всі полягли в степу.Тепер тут вітер плачеТа хутори далекіРозкидані, козачі.Відплакали в оселяхЗа ціми вояками.Їх імена забуті,Поховані віками.Роди зникли в століттях,А я стою отутаНа спомин тим звитягам,Як одинака рута.»Стоїть в степу могила,На ній гамалія…Пита її вітерТа й у безодню віє.

НІЧ НА КУПАЙЛА

Вовки виють понад яромЧорнії мріють думки.Може отак ось, боярам,Мріялись темні гадки.Місяць стає опівночіПовен і крові, і сил.Диво Купальської Ночі,Диво Ярилових Крил.Скаже колись сокровенне,Миле, таємне, чудне,Те що чекав я таємно,Те і віддасть, те одне…Молодість, силу, наснагу,Волю і душу мою,Те що чекаю. І спрагуМиттю загасить мою.Мушу я ждати любові,Мушу губити її,Мушу жадати я крові,Милої крові з землі.Себе в нащадках – не бачу,Хочу побачити зновПредківську віру, а значить —Бог поверне мою кров.Віра, Надія, Кохання…Всесвітів чорна імла.В тих сокровеннійших знанняхНіч на Купайла була…

МИНАЮТЬ ДНІ

Минають дні за роком рік,Летять години наче хмари.Вже батьківський згубився оберіг,Вже зайнялись червонії пожари.Десь там осталися кохання і любов,І море синє, і горласті чайки,Остила вже палка, юнацька кровІ вже казками бачу власні байки.Давно вже пожовтів зелений кленМоєї юності, моїх років гарячих.Ізтліло полум`я моїх знаменІ сліпота чадить з очей незрячих.Співають все сумніше за вікном,З майданів, знову зайшлі міністрелі.І не пройду я вде імлястим дном,Залишусь байстрюком у новій ері.Минула казка із дитинством геть,І небо посіріло, стало темним.На обрії щось дивне постає,Чимось важким, жахливим і непевним.

ЧЕРВОНА ТРОЯНДА

Червона троянда в снігу забуттяЗагасла, замерзла і кригою вкрилась.Червона троянда волає в життя,Над нею, сокирою смерть нахилилась.І кликає серцем, троянда мояВесняне тепло і травневі дощі!Та змерзла під снігом, як в кризі земля.Холодні мов смерть життєдарні ключи.На сонячний промінь чекає вона,Що зцілить їй серце і радість проллєУ душу замерзлу, під кригою снаТа льодом навколо усе постає.Не прийде до неї у сонці весна.Під снігом, навіки заснула вона.

СНІГ

Падає білий сніг,Як передтеча зими.Падає небо до нігУ завірюсі пітьми.Нові срібляні комахиКрижані сані везуть.Знов Снігова КоролеваВийшла у свій довгий путь.Білим прапором йдуть коні,Полозки дивно свистять.Погляд її був суворий,Очі її майорять.Випалють холодом очі,Візьмуть у кригу серця.Зірками стануть крізь ночіДивні легенди Творця.

ДУМКА

Чорним вороном злетілаІ за море понесласьМоя доля сизокрила,Десь за море забралась.Моя доленька лихая,Утікаєш з часом ти.Все сіріше і чорнішеМого світла кольори.Забраася гамаліяПрямо в душу, серце дме.Я душею не старію,Просто серце може жме.Не забрати мою долюЧорним чаклунам лісів.Не забрати в вовка волю,Бо він вільний син степів.Чорним вороном злетіла,І за море понесласьюМоя доля сизокрилаДесь за гори забралась.

ЗАВОРОЖИ, ЧАКЛУНКА МИЛА

Заворожи, чаклунка мила,Щоб позабути все навік.Щоби розкинув буйні крилаЙ піднявся вітер-оберіг.Щоби ласкава БерегиняМене у раї прийняла,І знов зростила наче сина,До себе в хмари забрала.Лиш закриваю свої очі —Знов тії ж мріються думки.Безсонні мої темні ночіЗ її легенької руки.Не хочу щоб вона забула,Коли іншого пригорнула,Її у серці мрію я…Та взявши мою душу грішну,Пішла по людях й рознеслаМою нудьгу за нею ясну…І посміялася прекраснаЙ навіки спокій забрала…

ЕЛЕГІЯ

Ходила відьма оболонком,Забутим лугом тим пройшлась.Знайшла бурштинок, і галчонкомУ небо, в хмари, піднялась.Забуту пісню проспівала,Свою нудьгу переливалаУ зрі, місяць в вишині,Щоб чули люди на землі…про її лихо…«Щож ж ти, милий,Залишив дівчину одну,Козак відважний, горділивий,Мене віддав на самоту,Не спала що безсонні ночі,Тебе в віконце виглядала,Що продивила ясні очіІ сподівань поназаймала.Куди ж ідеш ти, світ коханий?Навіщо відьму покидаєш?Невже є краще хто за мене?Невже ти мене забуваєш?Хіба не тебе любила,Хіба не я тобі дарилаЖиття? І серце золотеєОб тебе, любий, я розбила…Тобі стелила я духмяніУ головах, плакучі трави,І усі зіроньки рум”яніЯ дарувала, і дубрави.Хіба не ти мені поклявсяВ любові, щирому коханні?Тепер ти з мене насміявся,Тому і стогну у воланні.…у Бога за тебе молю……Тебе єдиного люблю…»І проспівавши свою піснюІзклала крильця на собі……І в гори впала на землі…

МАРКО-КОРОЛЕВИЧ

Як не стане менеНе ховайте глибоко,Бо піду я далекоНа інші світи.Може стану зорею,Може хмарою стану,Як Марко-Королевич,Чекаючи мсти.Може правда заснуПід сторожею Дия,Може стану горою,Як той богатир.І здається мені,В помірках полотніяРідний вир синьоокийПромине серед зір.Може стану зорею,Може спати не стану.Може стану над світомРазом з Богом навік…Ви мене не ховайтеКоли мене не стане.Я Марко-КоролевичНа розпутті доріг.

БЫЛЬ-НЕБЫЛЬ

Что скажешь, глядя на чёрное небо?Всё это быль, иль может быть небыль?Солнце садится на чёрном престоле,Звёзды кивают гуляя на воле.Всё это небыль, и может от скукиТянутся к небу слабые руки,Слабые силой и вдохновеньем…Свет прозябает унылым прозреньем.Быль, или небыль, не скажет в ответахМудрый старик написавший Заветы.Встану, как прежде, умоюсь вопросом,Будет ответ мне многоголосым…Будет неслышим он в серой квартире,Будет отвержен в чернеющем мире.Быль или небыль? Не будет ответа…Днём ищу света… обычного света…

ВЫ ЕВРЕЙ?

Меня спросили – «Вы еврей?»Как будто в грудь тыкнули дуло…А из распахнутых дверейОсенним холодом подуло.Меня спросили просто так,Без тени злобы и сарказма.Но чувство, будто всё не так,Пронзило мерзко, безобразно.Меня спросили улыбнувшись,Как будто глянули в карман.Я будто в стенку встал, уткнувшись,На обыске, как будто пьян.Меня спросили без укора,Так, будто я не человек…Меня спросили для позора…Шёл двадцать первый, уже, век…Зачем спросили? Не скрываюсь!Прощенья ваши не нужны!Прощать и я не собираюсьИсторию своей страны!И пусть вы даже не потомкиТех, кто так рвался растерзатьМоих… Намеренья все ваши – тонки,Мне – рвётесь «место указать»!Меня спросили… Я ответил…«Да ты нормальный, хоть еврей!» —В ответ услышал… И заметилЯ полицаев у дверей…

БУДТО ТЕНЬ УСТАЛОГО ПОРУЧИКА

Будто тень усталого поручика,Будто луч в простреленном окне,Голос мрачный Юлиуса ФучикаСлышал этой ночью в полусне.Нет усталости, когда она устала,

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.