Текст книги

Генрик Ибсен
Ляльковий дім

Ляльковий дiм
Генрик Ибсен

Генрiк Ібсен (1828–1906) – знаменитий норвезький драматург, поет i публiцист, один iз засновникiв европейськоi «новоi драми». Новаторство Ібсена найбiльш яскраво виразилося в найвiдомiшiй його п'есi «Ляльковий дiм». У центрi уваги ii – драма молодоi жiнки, матерi, яка наважилася на крутий поворот у своiй долi, коли вона усвiдомила, що ii сiмейне щастя – лише iлюзiя, заснована на брехнi i егоiзмi. Колись Нора пiшла на злочин заради близькоi людини в надii, що ii зрозумiють i пробачать, i помилилася. Нора йде, розумiючи, що прирiкае себе на самотнiсть, але вона не в силах бiльше грати роль щасливоi господинi «лялькового будинку».

Генрiк Ібсен

Ляльковий дiм

ДІЙОВІ ОСОБИ

Адвокат Гельмер.

Нора, його дружина.

Доктор Ранк.

Фру Лiнне.

Приватний повiрений Крогстад.

Трое маленьких дiтей Гельмерiв.

Анна-Марiя, iхня нянька.

Хатня служниця Гельмерiв.

Посланець.

Дiя вiдбуваеться в домi Гельмерiв.

Дiя перша

Затишна кiмната, обладнана зi смаком, але недорогими меблями. У заднiй стiнi двое дверей: тi, що праворуч, ведуть до передпокою, тi, що лiворуч, – до кабiнету Гельмера. Мiж тими дверима стоiть пiанiно. Посерединi лiвоi боковоi стiни дверi, а ближче до авансцени вiкно. Бiля вiкна круглий стiл iз стiльцями й канапка. У правiй боковiй стiнi, трохи далi у глибину, також дверi, а ближче до авансцени – кахляна груба, бiля неi кiлька стiльцiв i крiсло-гойдалка. Мiж; грубою i цими боковими дверима стоiть столик. На стiнах гравюри. Етажерка з порцеляновими фiгурками та iншими дрiбничками. Невелика шафа з книжками в дуже гарних палiтурках. На пiдлозi килим, у грубi палиться. Зимовий день.

У передпокоi лунае дзвiнок, ледь пiзнiше чути, як вiдчиняються дверi. До кiмнати, весело мугикаючи, заходить Нора. Вона у верхньому вбраннi й несе цiлий оберемок пакункiв, якi складае на стiл пiд правою стiною. Дверi до передпокою вона не зачиняе, i там видно посланця, що принiс ялинку та кошика й саме вiддае iх служницi, яка iм вiдчиняла.

Нора. Добре заховай ялинку, Гелено. Не треба, щоб дiти бачили ii до вечора, доки вона не буде прикрашена. (До посланця, виймаючи гаманець.) Скiльки?

Посланець. П'ятдесят ере.

Нора. Ось крона. Нi, здачi не треба.

Посланець дякуе i виходить. Нора зачиняе дверi, вдоволено усмiхаючись, роздягаеться. Потiм витягае з кишенi торбинку з мигдалевими тiстечками i кiлька з'iдае. Тодi обережно пiдходить до дверей кабiнету свого чоловiка i прислухаеться.

Так, вiн удома. (Іде до столу, знов мугикаючи.)

Гельмер (зi свого кабiнету). Це що, ластiвка щебече?

Нора (розгортаючи пакунки). Ластiвка.

Гельмер. То бiлочка там шурхотить?

Нора. Вона!

Гельмер. Коли ж бiлочка повернулася?

Нора. Щойно. (Ховае торбинку з тiстечками до кишенi i витирае рота.) Іди сюди, Торвальде, глянь, чого я накупила.

Гельмер. Пiдожди, не заважай. (Трохи згодом вiдчиняе дверi i з пером у руцi заглядае до кiмнати.) Кажеш, накупила? Оце стiльки? То моя марнотратка знов ходила сiяти грiшми?

Нора. Але ж, Торвальде, ми справдi можемо дозволити собi таке. Це ж перше Рiздво, коли нам не треба ощадити.

Гельмер. Та не можемо й тринькати грошi.

Нора. Нi, Торвальде, тепер трiшки можемо. Хiба не правда? Тiльки трiшечки. Тобi ж тепер призначили велику платню, ти зароблятимеш дуже багато.

Гельмер. Так, iз нового року. Але отримаю я грошi аж через три мiсяцi.

Нора. Нiчого, можна тим часом позичити.

Гельмер. Норо! (Пiдходить до неi i жартiвливо смикае ii за вухо.) Знов у тобi легковажнiсть бере гору. Даймо, що я сьогоднi позичу тисячу крон, ти витратиш iх на свята, а в новорiчний вечiр менi на голову впаде черепиця з даху, i кiнець.

Нора (кладе йому руку на плече). Ох, не кажи такого страхiття.

Гельмер. А якби таке сталося, що тодi?

Нора. Якби сталося таке лихо, то менi було б байдуже, е в мене борги чи немае.

Гельмер. Ну, а людям, у яких я позичав?

Нора. Людям? Що менi до них? Вони ж чужi.

Гельмер. Норо, Норо, ти жiнка жiнкою! Та киньмо жарти, ти знаеш моi погляди на це. Жодних боргiв! Нiколи не позичати! На домашне вогнище, засноване на позичках i боргах, лягае якась негарна тiнь залежностi. Ми мужньо трималися досi, то протримаемося й ще трохи, вже недовго.

Нора (вiдходить до груби). Що ж, як хочеш, Торвальде.

Гельмер (iде за нею). Ну от, моя ластiвка вже опустила крильця. Хiба нi? Бiлочка насупилась. (Витягае гаманця.) Норо, як ти гадаеш, що в ньому?

Нора (швидко обертаеться). Грошi!

Гельмер. На. (Подае iй кiлька асигнацiй.) Господи, чи я не знаю, скiльки треба видаткiв на Рiздво.

Нора (рахуе). Десять, двадцять, тридцять, сорок. О, дякую, Торвальде, тепер менi стане надовго.

Гельмер. Та вже подбай, щоб iх справдi стало надовго.

Нора. Подбаю. Але ходи сюди, я покажу тобi, що я накупила. І так дешево! Глянь, ось новий костюмчик Іва-ровi й шабля. Ось коник i трубка Бобовi. А для Емi ось лялька з лiжечком, простенькi, та вона однаково швидко iх поламае. А тут iще крам на сукнi i фартухи служницям. Старiй Аннi-Марii треба було б купити щось бiльше.

Гельмер. А що в цьому пакунку?
Новости
Библиотека
Обратная связь
Поиск