Генрик Ибсен
Підпори суспільства

Пiдпори суспiльства
Генрик Ибсен

Всесвiтньо визнаний норвезький драматург Генрiк Ібсен (1828–1906), «батько модерноi драми», гострому перу якого завдячуемо постанням реалiстичного напрямку в сучасному театральному мистецтвi, вiдкрив модерну еру в драматургii завдяки критичному погляду на вiкторiанську мораль. Для нього, як i для багатьох скандинавських письменникiв, чи не найголовнiшим було викриття i спростування всього того, що спадково вважалося священним. Ібсен – предтеча мистецтва ХХ столiття з його сконденсованiстю, експериментальнiстю i багатомiрнiстю. Секрет сюжетноi композицii iбсенiвськоi драматургii – у послiдовному розкриттi певних таемниць, якi вiдкривають внутрiшню дисгармонiю героiв, приховувану за зовнiшньою оболонкою щасливого життя.

Генрiк Ібсен

Пiдпори суспiльства

ДІЙОВІ ОСОБИ

Консул Бернiк.[1 - У норвезькiй мовi iмена та прiзвища наголошуються на першому складi. (Ред.)]

Беттi Бернiк, його дружина.

Улаф, iхнiй син, 13 рокiв.

Марта Бернiк, сестра консула.

Йоган Теннесен, молодший брат Беттi Бернiк.

Лона Гессель, старша зведена сестра Беттi.

Гiльмар Теннесен, двоюрiдний брат Беттi.

Ад'юнкт Рерлун.

Руммель, комерсант.

Вiгелан, Санстад – купцi.

Дiна Дорф, молода дiвчина, що живе в домi консула Бернiка.

Крап, управитель консула Бернiка.

Еуне, суднобудiвник.

Фру Руммель, дружина комерсанта Руммеля.

Гiльда, ii дочка.

Фру Голт, дружина поштмейстера.

Hетта, ii дочка.

Фру Люнге, дружина лiкаря.

Городяни та iншi мiсцевi жителi, iноземнi моряки, пасажири з пароплава та iн.

Дiя вiдбуваеться в домi консула Бернiка, в невеличкому норвезькому приморському мiстi.

Дiя перша

Простора зала, що виходить в сад бiля будинку консула Бернiка. На авансценi лiворуч дверi до кабiнету консула. Далi в тiй же стiнi iншi дверi. У стiнi праворуч посерединi двiйчастi вхiднi дверi. Задня стiна майже вся з дзеркального скла, з такими ж дверима, розчиненими на широку терасу; над терасою тент. Сходи з тераси ведуть у садок, обгороджений залiзними гратами, з хвiрткою на вулицю По той бiк вулицi тягнуться дерев'янi будиночки, пофарбованi у свiтлi тони. Лiто. Теплий сонячний день. По вулицi проходять люди, дехто спиняеться, щоб побалакати. В молочнiй на розi йде жвава торгiвля.

У залi навколо столу сидять i шиють дами. У центрi Беттi Бернiк, лiворуч вiд неi фру Голт з дочкою, далi фру Руммель з дочкою. Праворуч вiд Беттi фру Люнге, Марта Бернiк i Дiна Дорф. Усi дами зайнятi шиттям. На столi купи розкроеноi, напiвпошитоi бiлизни та iншого одягу. В глибинi сцени, читаючи вголос книжку з золотим обрiзом, сидить Рерлун за окремим столиком, на якому стоять два горщики квiтiв i склянка з цукровою водою. До глядачiв долiтають тiльки окремi слова. У садку бiгае з луком Улаф, нацiлюеться, стрiляе.

Трохи згодом з правого боку виходить, обережно ступаючи, суднобудiвник Еуне. Його поява трохи вiдвертае увагу дам вiд читання. Беттi кивае йому, вказуючи на дверi до кабiнету. Еуне несмiливо прямуе туди, стиха стукае, чекае, стукае знов. З кабiнету виходить Крап, тримаючи в руцi капелюх i пiд пахвою купу паперiв.

Крап. А, це ви стукали?

Еуне. Консул присилав по мене.

Крап. Так, але зараз вiн зайнятий i доручив менi…

Еуне. Вам? Я б волiв…

Крап…доручив менi передати вам: треба припинити оцi вашi суботнi бесiди з робiтниками.

Еуне. Справдi? Але ж я вважав, що маю право користатися своiм дозвiллям…

Крап. Вам не слiд користатися своiм дозвiллям для того, щоб робити людей непридатними в робочий час. Минулоi суботи ви говорили робiтникам, нiби новi машини i способи працi на верфi дуже iм шкодять. Навiщо ви це робите?

Еуне. Я роблю це, щоб змiцнити суспiльство.

Крап. Дивна рiч! А консул каже, що це призводить до розкладу суспiльства.

Еуне. Мое суспiльство – не те, що суспiльство консула, пане управитель. Як старшина робiтничоi спiлки, я…

Крап. Перш за все ви старшина верфi консула Бернiка. Перш за все ви повиннi виконувати своi обов'язки перед суспiльством, яке мае назву «Фiрма Бернiк», бо воно всiх нас годуе. Ось що вам хотiв сказати консул.

Еуне. Консул не сказав би менi цього так, пане управитель, але я розумiю, кому цим завдячую. Це все клятий американець, отой, що ремонтуеться у нас у доку. Ця публiка хоче, щоб у нас робота йшла, як там, у них, а це…

Крап. Гаразд, гаразд, нiколи менi розводитися з вами. Тепер ви знаете думку консула – i край. Можете повертатися на верф, мабуть, ви там потрiбнi, я сам буду незабаром. Прошу вибачення у дам. (Уклоняеться i виходить через садок.)

Суднобудiвник Еуне тихо виходить направо. Рерлун, що продовжував читати пiд час попередньоi розмови, яка проходила напiвголосно, тепер одразу ж закiнчуе читання i з шумом закривае книжку.

Рерлун. Отже, моi ласкавi слухачки, оце й кiнець.

Фру Руммель. Ах, яке повчальне оповiдання!

Фру Голт. І яке високоморальне!

Беттi. Така книга примушуе замислитись.

Рерлун. О, безумовно. Вона являе благодiйний контраст з тим, чим нас, на жаль, кожного дня частують у газетах i журналах. Що, по сутi, криеться пiд отою мiшурою i показною розкiшшю, якими хизуються великi суспiльнi центри? Порожнеча й гнилизна, якщо можна так висловитись. Вiдсутнiсть мiцних моральних пiдвалин!.. Одне слово, цi великi сучаснi центри не що iнше, як гроби повапленi.

Фру Голт. Так, це свята правда.

Фру Руммель. Та ось, взяти хоча б екiпаж американського судна, яке зараз стоiть у нас…