Фарс-мажор

Подзвонив Еміку, прочитав написане. Емік довго мовчав, важко дихав, а тоді сказав, що це найкраще, що він чув від мене за останній рік. Просто шарман, висловлюючись науковою мовою. І попросив написати ще такого, що так приємно чути і відчувати себе знову молодим, бо не часто почуєш від українських поетів високохудожню любовну лірику. Всі пишуть про якісь абстрактні поняття, а у мене – закінчена оповідь, така, що і собі такого хочеться.

Як приємно, що твоє слово знаходить відгук у вдячних душах слухачів! Саме задля цього я і живу. Як то кажуть, vox populi – vox dei.

8 квітня, четвер

Поїхав на Петрівку, придбав двотомну «Історію мого життя» Джакомо Джироламо Казанови і «Фанні Хілл» та «Мемуари сластолюбця» Джона Клеланда. Читав запоєм. Уміли. Уміли відчувати життя у вісімнадцятому столітті! Зателефонував Еміку, зачитав йому деякі місця, що зачепили за живе. Емік сказав, що він перший у черзі, коли я скінчу.

Я сказав, що скінчу через три дні.

Щось прокинулось у мені, те, що мовчало стільки років. Це «щось» не дає мені спокою, ятрить мою хіть. Весь час сняться голі, звабливі жінки. Весь час думаю про любощі. Не знаю, добре це чи погано. Якісь спогади буремної юності накочуються, де вже й імен не пригадати. Скільки їх, тих імен, було? І тільки одне з них стало доленосним – Інга.

А може, то весна так на мене цього року діє? А може, це криза середнього віку? Точно, це вона! Я про неї багато читав, але не вірив, що вона так несподівано постукає до мене: а ось і я!

9 квітня, п'ятниця

Відніс дві останні квінтьєми до «Ірпінського вісника». Така поезія відразу ж пішла в номер. У рубрику «Поезія нашого краю». Зірка Нечитайло несказанно зраділа, просто благала ще щось такого принести. Назвала мої вірші променем світла серед сірятини буденності. І додала, що є великою шанувальницею моєї творчості, особливо любовної лірики. Я пообіцяв, що далі буде, але нагадав редакторові, що все залежить від натхнення, від образного світосприймання, від стану душі, зрештою. Адже душа поета – то така тонка субстанція, що має як зовнішній, так і внутрішній світи.

Зірка сказала, що завжди рада бачити мене у себе. І простягла свою візитну картку, мило усміхаючись, як завжди.

Я так і не зрозумів, про що це вона. Зірка весь час мені на щось натякає. Невідомо, на що. Чому жінкам так часто бракує визначеності у своїх висловлюваннях, чому після їхніх заяв ніколи до пуття не знаєш, що тобі на це слід робити чи відповідати? Невже жінка – то справді найбільша загадка людства? Треба спитати у Еміка. Він розумний і розважливий. Як і його Яна. їхній шлюб – взірець любові, відданості, мудрості і взаєморозуміння.

10 квітня, субота

Та хай там криза середнього віку, аби тільки не творча! Так одразу ж і написалось. Про те саме. Про що кожний думає, та не наважується вголос сказати. Чи то від сором'язливості, чи то від удаваної добропорядності. Чому ми, українці, так грубо глушимо в собі прекрасне? Чому не дамо йому вихлюпнутися назовні?

Написав нову квінтьєму. Про несподівані знайомства, що можуть перерости у приємні відчуття і глибокі почуття.

ПРО ОЛЮЯ випадково вздрів її під вечір у крамниці.Красуня, що й казати… Подивився хтиво,По грудях поглядом ковзнув, поцінував сідниці,Що випинали з-під з короткої червоної спідниці,І вирішив не пропустити це природи диво.Поштиво підійшов, вклонився, привітався,Як чинить кожний до панянок ласий чоловік,Казна-яких байок наплів, грайливо усміхався,І кралю запевняв, що оце вперше закохався,Вона і каже: «Йди за мною, я живу неподалік».Швидко прийшли. Вина мені дівиця наливає,Ми випили на брудершафт, поцілувались,Тут незнайомка, кваплячись, усе з себе скидає,І всього зайвого позбутися мені допомагає,І пристрасно ми стоячки хвилинку обіймались.Нарешті ліжко! Ластівка моя уся тріпоче,Намацав хутко її білі груди – чудо із чудес!«Вже йди до мене», – звабниця шепоче,Мого проникнення вона несамовито хоче,І ми удвох без сну всю ніч літали до небес.Любилися нестримно, палко, просто очманіли,Фантазіям, рукам й тілам обоє дали волю,На вигадки були майстри, бо ми всього хотіли,Спинялись трохи відпочить, і знову мали сили,I я відчув, що покохав нову знайому Олю.

11квітня, неділя

Подзвонив Емік, сказав, що вже переглянув «Еммануель», «Грецьку смокву» та «Глибоку горлянку». Фільми – те, що лікар прописав! Сказав, що відчуває, що все життя себе обкрадав. Але час ще є.

Чомусь згадалось гасло мого дитинства «Африка прокидається!».

12 квітня, понеділок

А натхнення не полишило мене і сьогодні. Писалося про кохання, що характерно. У форматі квінтьєми, що теж характерно.

ПРО МОЮ НАТУРНИЦЮМайстерню мав я на Андріївськім узвозі,Де у вихідні вся наша братія митців гуляла,А в будні, на моєму дерев'яному порозі,Пройшовши по маленькій звивистій дорозі,Приваблива натурниця опівдні вже стояла.Заходить досередини, чарівно усміхнеться,Огляне витвори мого останнього малярства,А в мене серденько вже стугонить і рветься,Не в силі витримать, коли ж та роздягнеться,Щоби побачити всі самоцвіти її царства.А та, неначе справді хоче хіть мою дражнити,Неквапом так, поволеньки зніма панчохи, блузку,O Господи, хіба таке спокійно можна пережити?Де сили взяти, щоб тут просто не зомліти?Чи це підвладно витримати серцю й мозку?Бісиця хитра робить так щораз, не поспішає,Затим пита: «А де ж цукерки, фрукти, кава?»Без ліфчика і трусиків на мій диван сідає,Закине ніжку на стілець, журнальчика гортає,Й сміється радісно, моя зваблива пава.Бігцем несу їй мед, горішки, чашку чаю,Забуду, що вона прийшла, щоб позувати,Примощуюся поруч, і цілую, і зітхаю,I дівчина розводить руки, і я її вже маю…Ну хто тут буде кидати таке і малювати?

13 квітня, вівторок

Сьогодні вже писалося якось само собою. Швидко і якісно. З натхненням. З почуттям. Як то кажуть, що далі в море входиш, то воно приємніше.

ПРО МОЮ ПОДРУГУА ще була у мене ловка сіроока молодиця.Віддавши вранці чоловіку данину мізерно,Наторохтівши купу нісенітниць, як лисиця,Летіла на побачення зі мною, мов та птиця,І любощами обсипала щедро і майстерно.Спочатку залп міцних французьких поцілунків,Укупі з хвильним запахом її пружного тіла.Отримавши такий заряд п'янких частунків,Еротики сюрпризів, цих жіночих подарунків,Я мушу перейти до справжнього кохання діла.Я щонайперше вушка пані язичком торкаюсь,Від цього дамочки втрачають голову і мліють,Це я не раз в інтимі перевірив, присягаюсь,Я і собі цих пестощів ніколи не цураюсь,Та і дівки про них, прикривши очі, мріють.А потім руку слід заслати любці під кофтинку,І ліфчика чимшвидше вправно розстебнути,Погладити їй ніжно груденята, плечі, спинку,І не спинятися нізащо ні на мить, ні на хвилинку,А далі одягу всього хутесенько позбути.Без зайвих слів потрібно дати жінці насолоду.Щасливий я, коли та скрикує і стогне у знемозі,Коли, вдоволена, дарує всю свою природу,Без роздумів іде на любощів нову пригоду,Й назавтра знову сонячна у тебе на порозі.

14 квітня, середа

Головна новина дня!

Віктор Янукович, прем'єр-міністр, був обраний єдиним кандидатом на пост Президента від парламентської більшості.

А я і забув, що цього року вибори нового президента! Ну що ж, кандидат достойний, досвідчений, мудрий. Треба буде серйозно подумати над своїм громадянським вибором.

А при чому, власне, тут я? Мені ж вірші писати треба! Хіба можна гаяти час на такі дрібниці, як вибори президента?

Написав нову квінтьєму. Про випадкові життєві колізії, що можуть зненацька захопити нас у найнесподіваніших місцях.

ЖОРСТОКИЙ РОМАНСА от послухайте з життя мого такую оповідку…В вагоні-люкс я вирушив із Києва з комфортом,Й несамохіть накинув ласим оком на сусідку,З великим бюстом і в панчохах в крупну сітку,Яка мене вже пригощала шоколадним тортом.Вирішую здаля зайти, от і беру я слово:«А хто ви і куди, мадам, чи можна вас спитати?»«Та я кондитерка сама, а їду аж до Львова».«То ми попутники тоді! Ну що ж, гаразд, чудово».Відразу я про торт забув й схотів її спізнати.Підсів до неї, в голові думки лиш про адюльтер.Та й дама, бачу, вже готова, миттю розпалилась,їй руку запускаю під мереживний бюстгальтер,Обоє кидаємось у інтимних пестощів фарватер,І так раптово в нас інтрижка закрутилась.Нестримно хочу любощів, про них її благаю,Попутниця мені і каже: «Тільки б ти не охолов!»Мене це підохочує до дії, і я даму роздягаю,Усю свою майстерність Казанови розкриваю,І пасія моя зітхала і стогнала нічку будь здоров!Вже скоро Львів. Не хочеться вставати й одягатись,Такий знайомства на колесах швидкоплинний час,Моя нічна коханка починає мовчки фарбуватись,Ще трохи, і перон. Лишилось тільки попрощатись.Й у справах невідкладних бігти. І згадувати зрідка нас.

15 квітня, четвер

Написав нову квінтьєму. Про кохання уві сні молодого студента художнього інституту до молодої студетки того-таки інституту.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.