Iду до тебе в спогадах. Білі вірші

Iду до тебе в спогадах

Білі вірші

Людмила Васильевна Балдач

© Людмила Васильевна Балдач, 2018

ISBN 978-5-4490-6407-3

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

ДАХ ВСЕСВІТУ     Така, несмілива краса мого села,      зелених трав, небес блакить мене      бентежить, в мені відроджує слова кохання,      туман із білих хмар за мною стежить!Така несмілива краса мого села, вонавела мене дорогами життя, в дитинстві      бавила казками…      Тепло родини, хліба запах та нашабіла хата то все від Благодаті!Така несмілива краса мого села,      магічних верб на лузі так багато,      гуляє сонце в полі де дозріває жито,      а вітер гонить смуток, щоб веселобуло нам житии!Радію зустрічі з тобою моє село, дах      Всесвіту мого, душею, серцем      я з тобою, розквітну калиною рясною,      я стану вічно при дорозі, з тобою      розлучитьсь я не зможу!ПРО ТЕ ЩО МОВЧУ      Про те що мовчу, про зраду твою,      відголосок в мені до цього часу.      Ти бачив, ти знав, як втомилась явід плачу!Гіркота залишилась на серці – напиласья досхочу!Про те що мовчу, печалі так забагато      що ледве несу, ми зустрілись такненадовго, дорога коротка випала нам!Втомились співати птахи пісня закінчилась       на слові – розлука, моє життя туга та біль!Про те що мовчу, дощі заливаютьвідлуння кохання, спогади яркі втопилисьв темні воді, мені жарко від холоду, я живу вдрімоті…Чується сміх вдалині долі-злодійки, що радіє       моїй самоті!             Про те що мовчу…КОХАННЯ ПОМИРАЄ      Мені так боляче від слів твоїхв пекельному вогні моя душа, ти не зміг,      не захотів, залишив день без почуттів…Мені так боляче від слів твоїхі серце плаче тихо, пішов тив далечінь, мене залишив, ти не зміг,      не захотів, залишив ніч без почуттів…Мені так боляче від слів твоїхв очах стоїть світ без кольорів,       уста печаль шепочуть, ти не зміг,       не захотів, залишив час без почуттів…Мені так боляче від слів твоїх, в них холод      зимових доріг, в них чорний колір, як та ніч,      немов той ніж у спину…Мені так боляче від слів твоїхвони колючі, як той дріт, нещаднотіло обгортає, такий нестерпний біль —       кохання помирає…       ти не зміг, не захотів життя       залишив без почуттів…НАДІЮ МАЮ      Надію маю вернути кохання,      чи відчуєш моє ти бажання,      об’єднати наші шляхи, чизахочеш сказати – так!На мій погляд не зможешвідвести своїх очей, ніжноза руки візьмеш в спогадиднів та ночей відведеш…Впадемо ми в хвилі кохання,      згадаємо наші мрії, бажання…      Ми забудемо пройдений шлях,      минулі страждання, ми увійдемо      в епоху кохання!

ЗГАДАТИ ТЕБЕ

      Я так хочу тебе побачити знову, навесні чи в холодну погоду зимову, в літку червоних, стиглих вишень, в жовтні осінніх дощів золотих.      Я не знаю чи зможу впізнати тебе, я не знаю чи зможу кохати тебе!Я так хочу тебе побачити знову, вдягнути із туману обнову, коси прикрасити вінком із обману, вийтив поле з тобою в оману!Я не знаю чи зможу зігріти тебе, я не знаю чи зможу забути тебе…Я так хочу тебе побачити знову, вдруге війти в річку прозору, з вітром піднятися в небо, заблукати з тобою  до рання, де наша пісня, де наше кохання.       Я не знаю чи зможу згадати тебе…ВІНОК ІЗ КУЛЬБАБИ      Вінок із кульбаби тобі так личить, в твоїх      чорних косах сонце живе…Тихо сідає божа корівка, коханнянесе.      Вінок із кульбаби тобі так личить,      царівна жовтих променів, що сонцедає…Вінок із кульбаби тобі так личить, я хочу       зігрітися від того багаття, де надія цвіте…       Вінок із кульбаби тобі так личить,       він пахне медом, манить до себе       кохання твоє!ТВОЇ ОЧІ      Дивлюсь я в твої очі, збагнути всесвіт хочу,      напитися джерельної води, мовчки за тобоюйти!Відчути рук тепло, згадати мелодії сердець,      до тебе маю я прохання, допоможи віддатисякоханню…Дивлюсь я в твої очі, в них спогад про всі ночі,      що нас водили магічними шляхами, в тумані мигубились до зорі, ми відчували дихання землі,       нас верби колихали, щоб забувались ми у сні…Дивлюсь я в твої очі, немов хтось напророчив, життя пройшло без тебе і тільки погляд твій віднеба, несу дорогами пустелі, не має сили від        пекельного шляху, я в спогадах до тебе іду!        Нічого я не знаю, не чую і слів не маю, я тихо плачу,        бо в твоїх очах себе не бачу…НІЧ     Чуєш як співає ніч — солодкими піснями,      закохані луги в туман без тями, ніжністьзапаху любистку так п’янить – душатремтить…Чуєш як радіє ніч — шепоче осока словакохання, яке то щастя в тобі проснулосябажання, летіти в ніч на поклик душі і плоті!Чуєш як шаленіє ніч — зриваються з небес зіркита місяць і падають на землю ниць, і берегхвиля б’є щосили — стихії міць!Чуєш як плаче ніч — зливаються і сміх і сльозив темноті, сумує соловей в садку. Ми їли там при місячному сяйві стиглу вишню, яка       нагадує полині гіркоту.МОЄ ЗІЗНАНЯ     Тремтить голос мій від почуттіві в грудях серце тихо плаче, менібракує слів і кольорів щоб про моєкохання заспівати…До тебе іду шляхами мрій, несу тобібарвінку цвіт, що любить в лісізимувати, дарую спів закоханої птахи,      кохання живе в моєму серці!Розмалює веселка в річці воду, вітер       тихесенько вдарить в струни, ти цілуєш       мої губи, ти зірвав моє зізнання про       таємне, про кохання! Тремтить голос…ХОЛОДНО      Мені в літню спекоту холодно, душу      заливають дощі, мені сумновід спогадів, що приходять в ночі…Лячно мені в самоті, одинокота холодно від вогню, що палаєв печі…Плаче серце від сорому та відчаю,      що крадеться в тиші, ти забувпро шляхи що нами пройдені вщасливі часи…Твої слова згинули в вікові німоті…Світить сонце мені в обличчя, заливає       золотом, я не бачу тебе за завісою жарких       променів, від твого погляду мені боляче       та нещадно холодно в самоті!НЕСМІЛИВЕ КОХАННЯ      Мені так хочеться вернутись в час,      де зародилося моє кохання, такенесміливе було – сльози та зітхання,      при зустрічі з тобою уста німіли, слова      зникали та очі пеленав туман.      Шалено билось серце в тишині, аледуша вмовляла – то обман!Його слова і погляд знищили в менібажання думати, рухатись і говорити,      він зачаровував мене, мій спокій забирав      та сни мої завчасно знав, бо в них мене      одну не залишав. Мій всесвіт наповнив      він собою, але ніколи, чуєте – ніколи      не кликав за собою!ЗАПЛАКАНІ ДОРОГИ      Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь від сліз, посміхаюсь через силу, мені бракує слів.      Дивлюсь в твої небесні очі, втопилась в глибині, вертатися не хочу, мені так одиноко на землі!Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь від сліз,      мені так хочеться блукати з тобою без доріг…Чому мені так важко признатися тобі, що я такчасто плачу уві сні!Без тебе гірко так мені…Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь від сліз, ніколи ти не взнаєш, як боляче від снів!І вдень я мушу знати, що я себе в тобі не бачу, і серцем відчуваю край не смію переступити      я поріг, одна вертаюсь із заплаканих доріг…КОЛИШНЯ      Такий довгий нестерпний день,       так далеко до ночі…Хочу вдивлятись в твоє обличчя,      при сяйві місяця та зірок…Трепіт рук твоїх відчувати, до ранку       з тобою гуляти, запах аїри вдихати —