Надходить та година

– Це не надто складно, бо гадаю, що цей бідолашний чолов’яга і справді закоханий у мене. Чи можете повірити, що минулої ночі він уперше дізнався, що таке оральний секс?

– І я впевнений, що він з нетерпінням очікуватиме ще кількох подібних вражень. Маєте зробити все, що в ваших силах, аби так залишалося й надалі, адже ми більше ніколи не отримаємо такого шансу потрапити до британського істеблішменту.

– Мене не задовольнить лише встромити ногу в двері, – заявила Карін. – Я маю намір їх вибити.

– Це добре. А наразі зосередимося на інших ваших обов’язках. Необхідно розробити просту систему обміну повідомленнями з нашими агентами на місцях.

– Я думала, що матиму справу лише з вами.

– Це не завжди буде можливо, оскільки мені доведеться залишатися у Корнуоллі ще тривалий час, щоб не викликати підозр у Беррінґтона.

– То що мені робити, коли виникне необхідність термінового контакту з вами?

– Я встановив другу телефонну лінію для вашого ексклюзивного використання, але вона призначена лише для надзвичайних ситуацій. Щоразу, коли ви захочете поспілкуватися зі своїм «батьком», використовуйте вказаний номер і розмовляйте лише англійською. Якщо треба буде зателефонувати на приватну лінію – наголошую: лише в екстрених випадках – я буду розмовляти російською, а ви маєте відповідати німецькою. Тож існує лише дві групи цифр, які вам доведеться запам’ятати.

Вхідні двері грюкнули, і миттю пізніше вони почули в коридорі голос Джайлза:

– Вони все ще у вітальні?

– Атож, сер.

– Ніколи собі не пробачу, – промовив Пенґеллі, – що не був поруч із твоєю матір’ю, коли…

До кімнати увійшов Джайлз:

– Я хотів, щоб ти дізналася першою, кохана. Гарольд Вілсон запропонував мені місце у Палаті лордів.

Вони обоє виглядали задоволеними.

Леді Вірджинія Фенвік

1971

12

Граф Фенвік написав доньці й викликав її до Шотландії. Майже королівський наказ.

Вірджинія боялася вже однієї думки про зустріч з батьком. Поки вона трималася осторонь пліток і не виходила за рамки свого бюджету, старигань, здавалося, не надто турбувався про те, що вона робила в Лондоні. Однак її позов у суді вищої інстанції проти Емми Кліфтон широко висвітлював «Шотландець», єдина газета, яку будь-коли читав шляхетний граф.

Вірджинія прибула до Фенвік-холу лише під вечір й одразу ж пішла спати в надії, що батько буде в кращому гуморі, коли виспиться. Але не так сталося. Можновладець не вимовив майже жодного слова протягом сніданку, лише зронив: «Побачимося в моєму кабінеті о десятій», ніби звертався до школярки, що провинилася.

Вона зупинилася біля дверей батькового кабінету вже за п’ять хвилин десята, але не постукала, поки не почула, як годинник у залі відбиває чергову годину. Адже занадто добре знала, що батько не очікує її ні раніше, ні пізніше. Коли ж постукала, то була винагороджена лише вигуком: «Заходь!»

Жінка відчинила двері й увійшла до кімнати, до якої вона заходила лише тоді, коли опинялася в тарапатах. Вірджинія залишилася стояти по той бік письмового столу, чекаючи дозволу сісти. Не дочекалася й продовжувала мовчати. «Дітей треба бачити, а не чути», – одна з найулюбленіших сентенцій її батечка, яка, можливо, й була причиною того, що вони були майже чужими.

Поки Вірджинія чекала, коли батько розпочне розмову, вона уважніше придивилася до дідугана, який сидів за своїм робочим столом, намагаючись розкурити бріарову люльку[21]. З того часу, як донька бачила батька востаннє, він дуже постарів. Зморшки на його обличчі викарбувалися глибше. Але, незважаючи на те, що йому було вже близько сімдесяти, сиве волосся графа все ще залишалося густим, а його тонко підстрижені вусики нагадували про минуле покоління. Халат графа був синьо-зеленої барви – колір його шотландського клану. Він вважав доброчесністю те, що рідко вибирався за межі країни. Освіту здобув у школі Лоретто в Единбурзі, поглиблював навички у Сент-Ендрю. Це гольф-клуб, а не університет. На загальних виборах підтримував консервативну партію – не через переконання, а тому, що вважав торі меншим злом. Однак оскільки його депутатом парламенту був сер Алек Даґлас-Хоум, то граф не залишився без впливу. Палату лордів він відвідував украй рідко, і то лише тоді, коли треба було проголосувати за законодавчий акт, який безпосередньо впливав на його життя.

Закуривши люльку і зробивши кілька глибоких затяжок, господар кабінету неохоче звернув увагу на єдину доньку, яку вважав однією зі своїх небагатьох невдач у житті. Граф звинувачував свою покійну дружину в тому, що та потурала дитині в роки її дозрівання. Графиня віддавала перевагу прянику, а не батогу, і до вісімнадцяти років єдиним, що цікавило Вірджинію, була кількість каратів у «Картьє», а не морква місцевих зеленярів.

– Дозволь мені розпочати із запитання до тебе, Вірджиніє, – видихнув дим граф. – Чи ти вже нарешті сплатила всі рахунки юристів, які назбиралися внаслідок твого необдуманого звинувачення в наклепі?

– Так, тату. Але для цього мені довелося продати всі свої акції компанії Беррінґтонів.

– Що ж, справедливість все ж існує, – прокоментував граф, перш ніж знову затягнутися своєю старовинною люлькою. – Ти не мала права доводити справу до суду після того, як сер Едвард повідомив тобі, що твої шанси виграти у найкращому випадку п’ятдесят на п’ятдесят.

– Але я виграла б, якби Фішер не написав того злощасного листа.

– Ще один приклад відсутності в тебе здорового глузду, – зауважив граф. – Фішер завжди був безвідповідальним, і тобі не варто було з ним спілкуватися.

– Але він був армійським майором.

– Чин, який дають лише тим, кого виганяють на пенсію.

– І депутатом парламенту.

– Якого оцінюють не вище за продавців уживаних автомобілів і викрадачів худоби.

Вірджинія вибрала тактику мовчання у битві, в якій, вона це знала, не могла перемогти.

– Будь ласка, запевни мене, Вірджиніє, що ти вже не ведеш справ із покидьками.

Вона подумала про Десмонда Меллора, Едріена Слоуна та Джима Ноулса, котрих, вона не сумнівалася, батько й на поріг би своєї оселі не пустив.

– Ні, тату, я засвоїла свій урок і більше не завдаватиму тобі клопотів.

– Радий це чути.

– Але ти маєш визнати, що жити в Лондоні лише на дві тисячі фунтів на місяць доволі складно.

– Тоді повертайся і живи в Кінроссі, де на дві тисячі можна цілком комфортно жити цілий рік.

Вірджинія дуже добре знала, що це останнє, чого б хотів її батечко, тому вирішила ризикнути.

– Я швидше сподівалася, тату, що ти міг би знайти спосіб підвищити мою допомогу до трьох тисяч на місяць.

– Тобі не слід навіть мріяти про таке, – прозвучала негайна відповідь. – Адже після твоїх останніх вибриків я думав урізати твою допомогу наполовину.

– Але якщо ти це зробиш, тату, як я зможу вижити?

Вона задумалася, чи не настав момент розплакатися.

– Будеш, як усі ми, і навчишся жити відповідно до своїх можливостей.

– Але мої друзі радше очікують…

– Тоді це не ті друзі. Можливо, настав час розпочати жити в реальному світі.

– Що ти пропонуєш, тату?

– Можеш розпочати зі звільнення свого мажордома та доморядниці, котрі, на мій погляд, задарма їдять свій хліб, а потім перебратися в менше помешкання.

Вірджинію наче грім побив.

– І ти можеш пошукати собі роботу.

Вірджинія заридала.

– Хоча це, якщо подумати, було б безглуздо, адже ти нічого не вмієш робити, хіба тринькати чужі гроші.

– Але ж, тату, – втерла сльозу Вірджинія, – додаткова тисяча на місяць вирішить усі мої проблеми.

– Але не мої, – сказав граф. – Тож можеш розпочати жити за своїм новим режимом, сівши на автобус до вокзалу й повернувшись до Лондона другим класом.

* * *

Вірджинія зроду не їздила у вагоні другого класу і, незважаючи на батьків наказ, не мала наміру починати це робити. Однак під час тривалої подорожі назад до вокзалу Кінґс-кросс вона справді глибоко задумалася над своїм теперішнім скрутним становищем і про те, який вибір їй лишився, щоб більше не випробовувати терпіння дідугана.

Вона вже позичила незначні суми у кількох друзів і знайомих, і деякі з них уже вимагали від неї повернення, тоді як решта, здавалося, змирилися з тим, що вона вважала ті гроші не позикою, а подарунком.

Можливо, вона й змогла б навчитися жити без дворецького та куховарки, навідувати Пітера Джонса частіше, ніж «Герродс»[22], і навіть їздити міським автобусом, а не на таксі. Однак єдина річ, на яку вона ніколи не змогла б пристати, – це подорож на метро. Ну, хіба що для відвідин Аннабель. Її щотижневий візит до перукарні також не підлягав обговоренню, а біле вино замість шампанського – це взагалі немислимо. Жінка також не могла відмовитися від своєї ложі в Альберт-холі або абонементу на Вімблдон. Бофі Бріджвотер якось їй казав, що дехто з його друзів здавали свої місця в оренду, коли ними не користувалися. І хоча це вельми вульгарно, вона була змушена визнати, що це краще, ніж взагалі їх втратити.

Однак віднедавна Вірджинія стала отримувати більше брунатних конвертів у свою поштову скриньку. Вона залишала їх невідкритими, марно сподіваючись, що якось минеться, але за ними часто приходив лист від адвоката із попередженням про наближення виклику до суду, якщо рахунки його клієнта не будуть сплачені упродовж чотирнадцяти днів. І ніби усіх цих негараздів було недостатньо, так іще цього ранку прийшов лист від управителя банку з проханням зустрітися з її ясновельможністю якнайшвидше.

Вірджинія зроду не зустрічалася з менеджерами банку, і це, звісно, було незручно. Але, повернувшись на Кедоґан-Ґарденс і відчинивши вхідні двері, вона виявила, що брунатних конвертів на столі у передпокої зараз набагато більше, ніж білих. Вона віднесла листи до вітальні, де розділила їх на дві купки.

Кинувши в кошик для сміття вже друге прохання від управителя банку про термінову зустріч, вона звернула свою увагу на білі конверти. Кілька запрошень від друзів провести вихідні за містом, але вона нещодавно продала свій маленький «ем-джі-бі»[23] й більше не мала власного транспортного засобу. Запрошення на бал – але туди не можна двічі приходити в тій самій сукні. Ескот, Вімблдон і, звісно ж, садова вечірка у Букінґемському палаці. Але найбільше її заінтригувало запрошення Бофі Бріджвотера з рельєфним візерунком.

На думку батька, Бофі – марна трата часу. Однак він мав честь бути молодшим сином віконта, що дозволяло йому обертатися серед людей, котрі були дуже раді оплачувати його рахунки. Вірджинія прочитала послання від Бофі. Чи не хотіла б вона приєднатися до нього за обідом у «Гаррі» (що, безумовно, означало, що платити буде не він), аби поспілкуватися з його давнім американським приятелем (вони, мабуть, зустрічалися зовсім нещодавно), Сайрусом Д. Ґрантом III, котрий відвідував Лондон уперше і не знав, як розважитися в місті?

– Сайрус Д. Ґрант III, – повторила донька графа.

Де вона раніше чула це ім’я? Ага, Вільям Гікі. Вірджинія взяла вчорашню «Дейлі експрес» і знайшла стовпчик пліток, ніби гравець, який перевіряє результати перегонів. «Сайрус Д. Ґрант III відвідає Лондон цього літа, щоб провести тут весь сезон, – повідомляв Гікі. – Зокрема, щоб поспостерігати за своєю кобилою на «Неболь-конвесті», перегонах короля Ґеорґа VI та королеви Єлизавети в Ескоті. Він прилетить до Лондона своїм літаком «Лір» і зупиниться в люксі Нельсона готелю «Рітц». Журнал «Форбс» назвав Ґранта 28-м найбагатшим чоловіком Америки. Мультимільйонером, – Вірджинії сподобалося слово «мульти», – котрий збагатився на переробній промисловості», – їй було байдуже слово «промисловість».

Нижче Гікі повідомляв, що «Воґ» назвав його одним із найбажаніших парубків на планеті.

– Але скільки ж тобі рочків? – пробурмотіла Вірджинія, вивчаючи світлину магната у статті.

На вигляд, може, сорок п’ять або й усі п’ятдесят. І хоча такого чоловіка важко було назвати вродливим, навіть хоча б презентабельним, число 28 застрягло в її свідомості.

Вірджинія написала Бофі записку, ласкаво приймаючи його запрошення, і додала, як сильно вона жадає зустрічі із Сайрусом Д. Ґрантом III. Можливо, вона могла б за столом сісти поруч із ним?

* * *

– Ви дзвонили, міледі? – запитав мажордом.

– Атож, Мортоне. Мені прикро казати, що мені не залишили іншого вибору, окрім як відмовитися від ваших послуг іще до кінця місяця.

Мортон не виглядав здивованим, оскільки йому не платили вже три місяці.

– Певна річ, я дам вам чудову рекомендацію, тому знайти іншу роботу не складе труднощів.

– Дякую, міледі, бо, зізнаюся, зараз не найкращі часи.

– Не впевнена, що розумію вас, Мортоне.

– Пані Мортон знову при надії.

– Але ж ви мені лише торік казали, що, на вашу думку, трьох дітей – більш ніж достатньо.

– Я й досі так вважаю, міледі, але, скажімо так, ми цього не планували.

– Варто ретельніше організовувати своє життя, Мортоне, і навчитися жити відповідно до своїх можливостей.

– Цілком згоден, міледі.

* * *

Вірджинія більше не могла відкладати відвідини управителя свого банку після того, як збентежена перукарка з Мейфера вручила їй неоплачений чек.

– Це якась помилка, – запевнила її Вірджинія і негайно ж виписала новий чек.

Але, вийшовши зі салону, гукнула таксі й попросила відвезти її до «Коутса» на Стренд.

Пан Фейрбразер підвівся з-за столу, коли леді Вірджинія без попередження влетіла до його кабінету.

– Без сумніву, у вас є просте пояснення цьому, – заявила вона, кладучи на стіл управителя чек із поміткою «Повернути надавачу».

– Боюсь, міледі, що ви значно перевищили свій банківський ліміт, – промовив Фейрбразер, залишаючи без коментаря той факт, що вона заявилася без попередження. – Я кілька разів надсилав вам прохання про зустріч, щоб обміркувати ситуацію, що склалася, але ви, вочевидь, були надто зайняті.

– Я швидше вважала, що позаяк моя родина тримає гроші в «Коутсі» вже понад двісті років, мені можуть дати трохи більше свободи.

– Ми були настільки прихильними до вас, наскільки взагалі можливо за таких обставин, – відповів Фейрбразер. – Й оскільки ще кілька ваших операцій очікують розгляду, боюся, що ви не залишили нам вибору.

– Якщо це так, ви не залишили мені іншого вибору, ніж як перенести мій рахунок до більш цивілізованої установи.

– Як бажаєте, міледі. І, можливо, ви будете такі люб’язні, щоб повідомити мені, в який банк нам треба перенести вашу заборгованість. А тим часом, боюся, ми не зможемо сплатити жоден із ваших поточних непогашених чеків, поки не отримаємо щомісячний платіж його світлості.

– Усе добре складається, – зраділа Вірджинія. – Бо я нещодавно відвідувала свого батька в Шотландії, і він погодився збільшити мою допомогу до трьох тисяч фунтів на місяць.

– Це справді хороша новина, міледі, і це, безперечно, допоможе полегшити вашу поточну короткотермінову проблему. Однак маю зазначити, що після цієї вашої зустрічі зі своїм батьком його світлість написав повідомлення банку, що більше не готовий гарантувати ваш овердрафт. І жодним словом не згадав про будь-яке збільшення вашої щомісячної допомоги.

13

Ранок Вірджинія провела у нової перукарки, де їй зробили манікюр, та забрала свою улюблену сукню від Шанель із хімчистки перед тим, як повернутися на Кедоґан-Ґарденс.

Коли споглядала на себе у дзеркало в повний зріст, їй здавалося, що вона виглядає цілком непогано як на свої сорок два, ну, сорок три… ну… Вона замовила таксі до «Гаррі» трохи раніше першої години, а коли назвала ім’я Сайруса Д. Ґранта III консьєржу, її відразу ж провели до приватного кабінету на другому поверсі.

– Ласкаво просимо, люба, – привітався Бофі, заходячи до кімнати.

Він швидко відвів її убік і прошепотів:

– Знаю, що Сайрус просто помирає від бажання зустрітися з тобою. Я вже йому сказав, що ти належиш до королівської родини.

– Я далека небога королеви-матері, з якою зустрічалася лише на офіційних заходах, правда, мій батько час від часу грає з нею у бридж, коли вона навідується до замку Ґлеміс.

– А я йому сказав, що ти пила чай з королевою лише минулого тижня.

– У Букінґемі чи у Віндзорі? – поцікавилася Вірджинія, приєднуючись до гри.

– У Белморалі. Він набагато ексклюзивніший, – Бофі вхопив ще один келих шампанського в офіціанта, який проходив повз нього.

Вірджинія зробила вигляд, що не помічає почесного гостя, якого оточували шанувальники, й розмірковувала над тим, чи прислухалися б вони до кожного його слова, якби він не був двадцять восьмим найзаможнішим чоловіком Америки. Сайрус був не вищий за п’ять футів і п’ять дюймів і, на жаль, нічим не нагадував Ґері Купера, щоб компенсувати свій низький зріст. На ньому був червоно-білий картатий піджак, сині джинси, блідо-блакитна шовкова сорочка та шкіряна краватка-мотузок. Його черевики на високих підборах робили його майже таким же високим, як Вірджинія. Помітивши це, вона мало не зареготала, але якось зуміла стриматися.

– Сайрусе, чи можу я тебе познайомити зі своєю любою подругою, леді Вірджинією Фенвік?

– Приємно познайомитися, міледі, – вклонився Сайрус.

– Будь ласка, називайте мене Вірджинія, так роблять усі мої друзі.

– Дякую, Джіні. Можете називати мене Сайрус, мене всі так називають.

Вірджинія промовчала. Бофі заплескав у долоні, а коли привернув увагу присутніх, заявив:

– Я впевнений, що всі вже хочуть обідати.

– Я також упевнений, – сказав Сайрус і покинув дам, які прислухалися до кожного його слова.

Вірджинія була в захваті від того, що опинилася у кріслі праворуч від почесного гостя.

– Як довго ви плануєте залишатися в Англії? – наважилася вона.

– Лише кілька тижнів. Я тут для того, що ви називаєте сезоном, тож поїду до Вімблдону, Генлі та, що найголовніше, до Роял-Ескота. Розумієте, у мене є кобила, яка виступає на перегонах короля Ґеорґа VI та королеви Єлизавети.

– Шляхетне захоплення.

– Хай мені грець, – сказав Сайрус. – Це вражає, Джіні.

– Нічого особливого. Я ніколи не сумую за Ескотом, а про вашого коня вже всі говорять.

– Я б запросив вас стати моєю гостею, – мовив Сайрус, – але ви, мабуть, сидітимете у королівській ложі.

– Не щодня, – заперечила Вірджинія.

– Я цікавився, чи не можете ви сьогодні сісти поруч зі мною, – довірився Сайрус, коли перед ним поставили тарілку з копченим лососем, – бо маю клопоти і відчуваю, що лише ви можете допомогти мені вирішити їх.

– Я, безумовно, зроблю все, що зможу, щоб стати в нагоді.

– Не знаю, що маю вдягнути, Джіні. – Вірджинія була здивована, аж поки він не додав: – Бо маю виглядати відповідно, щоб увійти до королівської ложі.

– Циліндр і смокінґ, – порадила Вірджинія. – А якщо вам пощастить стати переможцем, Її величність вручить вам кубок.

– Це було б найбільшою честю в моєму житті. Чи можу я називати її Ліз?

– Звісно ж, ні, – твердо сказала Вірджинія. – Навіть її родина звертається до неї з усією повагою «Ваша величносте».

– Чи треба їй кланятися?

– Обов’язково, – Вірджинія вже захопилася своїм завданням. – Але вам іще доведеться відвідати «Ґівса» на Севіл-Роу, який зможе вас одягнути.

– Одягнути мене?

– Ви маєте бути одягнені належним чином.

Біля Сайруса з’явився офіціант, який наповнив чарку віскі, а інший запропонував Вірджинії келих шампанського.

– Шкода, що у них немає моє улюбленої марки, – сказав Сайрус, перехиляючи склянку.

– Вашої улюбленої марки?

– «Мейкерс Марк». Я не зміг знайти в цьому місті жодного готелю чи ресторану, в якому були б його запаси, – сказав він, коли офіціант нахилився й запалив йому сигару.

Сайрус зробив кілька затяжок і випустив хмару диму:

– Сподіваюся, ви не проти, Джіні.

– Зовсім ні, – відгукнулася Вірджинія, коли інший офіціант забирав порожні тарілки. – Ваша дружина подорожує з вами? – поцікавилася вона, закидаючи наживку.

– Я неодружений, Джіні.

Вірджинія всміхнулася.

– Але планую це змінити, щойно повернуся до Луїзіани.

Вірджинія насупилася.

– Я знаю Еллі-Мей ще з того часу, коли ми разом навчались у середній школі, але, трясця, щойно я наважився, з’явився Вейн Геллідей та одружився з нею. Торік вони розлучилися, тому я не маю наміру дозволити їй втекти від мене вдруге.

Сайрус сягнув по гаманець і показав світлину Еллі-Мей, яка, мабуть, не вигравала жодного конкурсу краси, але, можливо, мала якісь інші, більш відчутні активи.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Джон Бакен Твідсмур (1875–1940) – шотландський письменник, політик, дипломат, 15-й генерал-губернатор Канади.

2

Порція Катона (померла 43-го або 42 р. до Р. Х.) – дружина Марка Кальпурнія Бібула, одного з найнепримиренніших ворогів Ґая Юлія Цезаря. Після його загибелі під час громадянської війни стала дружиною свого двоюрідного брата Марка Юнія Брута, одного з убивць Цезаря. Порція знала про змову і, можливо, навіть підштовхнула чоловіка до участі в ній. Наклала на себе руки, проковтнувши гаряче вугілля, коли дізналася про загибель Брута при Філіппах. В античній літературі Порція стала символом мужності й давньоримських ідеалів.

3

Променадні концерти – восьмитижневий літній фестиваль класичної музики, який проводили щороку, переважно в Королівському Альберт-холі в Лондоні.

4

Блечлі-парк – маєток, розташований у Мілтон-Кінзі у графстві Бакінгемшир. Під час Другої світової війни там містилася Урядова школа кодів і шифрів Великої Британії, яка серед іншого зуміла зламати німецькі шифри «Еніґми».

5

В англійських оселях часто можна побачити картини, на яких зображені два віслюки з підписом «Троє дурнів». Третім має бути той, хто дивиться на картину. Про неї згадує Блазень у п’єсі В. Шекспіра «Дванадцята ніч, або Як собі хочете».

6

В оригіналі є слово never (ніколи) замість ever (коли-небудь).

7

Севіл-роу – вулиця в центральній частині Лондона, на якій розміщені культові ательє з пошиву чоловічого одягу.

8

Сол Беллоу (1915–2005) – американський письменник, лауреат Пулітцерівської премії 1975 року за роман «Дар Гумбольдта» та Нобелівської премії з літератури 1976 року – «за глибоко людське розуміння та тонкий аналіз сучасної культури».

9

Альфред Теннісон (1809–1892) – найвідоміший поет «вікторіанської» Англії.

10

Barclays – один із найбільших банків Великої Британії, а також один із найстаріших у світі, був заснований 1690 року.

11

The Sherry-Netherland – чотиризірковий готель у Нью-Йорку, збудований 1927 року, має 38 розкішних апартаментів.

12

Penzance Flyer – потяг, що їздить із Бірмінґема до Пензанса і назад із зупинками, зокрема у Бристолі.

13

Вест Кантрі – область на південному заході Англії, що охоплює графства Корнуолл, Девон, Дорсет і Сомерсет, часто поширюється на Вілтшир і Ґлостершир, а дехто долучає туди і Герефордшир.

14

Інститут військово-морського флоту, армії та військово-повітряних сил (NAAFI) – компанія, створена британським урядом 9 грудня 1920 року для управління рекреаційними установами, допоміжними силами Великої Британії, а також для продажу товарів військовослужбовцям та їхнім сім’ям.

15

«Батіг» – головний партійний організатор у британському парламенті.

16

Петті Франс – вулиця в Лондоні, де розташоване, зокрема, й Міністерство внутрішніх справ Великої Британії.

17

Mi dispiace (італ.) – вибачте мені.

18

Заборонено (нім.).

19

«О! Калькутта!» – мюзикл, створений британським театральним критиком Кеннетом Тінаном. Прем’єра відбулася на Бродвеї 1969 року, а потім й у Вест-Енді 1970-го. У Лондоні дали понад 3,9 тис. вистав, а в Нью-Йорку – 1314.

20

Річард Генні – персонаж творів шотландського романіста Джона Бакена, який став популярним завдяки стрічці Альфреда Гічкока 1935 року «39 кроків», на основі роману Бакена 1915-го; Даґлас Бадер (1910–1982) – полковник Королівських військово-повітряних сил Великої Британії, ас Другої світової війни; Гіткліф – персонаж роману Емілі Бронте 1847 року «Буремний перевал», вважається уособленням стомленого антигероя, якого поїдають всепоглинаюча лють, ревнощі та гнів.