Щось більше за нас

– Але ж… почекайте! – вмішався я здивовано. – Ви ж не в тій дії з’явились. Вам треба в третій… у лісі… Який же тут ефект?

– Який? Який? – грізно повернувся він до мене. – Такий ефект, що плювать мені на всі ті дії!.. Я ошибся… Да! Усяк може ошибиться… Але це – пустяк! Ті дії можна викинуть і драма од того не теряє… Да! А ви не дали мені сказать монолога, ви вбили розкошную сцену… Да! Тепер скандал! Скандал на весь город! Осоромили мене ви! О!.. Хто спустив занавіс?

– Я думав, що… – почав було Гонта, але зараз же спинився.

– Хто вас просив? Хто вас просив? Га? Яке ви мали право думать? Яке ви мали право спускать занавіс? Га? Ні! Я більше з такими актьорами грать не хочу! З сапожниками, з писарчуками, з якоюсь сволоччю… Годі! Я не хочу страмиться! Я не хочу, щоб мені портили гру!

– Та ви ж сами винні! – не стерпів я, аж скрикнувши з дива. – Ви ж сами з’явились тоді, як…

– Я? – гукнув Гаркун. – Я винен? Хо-хо-хо! Ще я й винен?.. Ха-ха-ха-ха!.. О, ні! Ні, годі! годі!.. Скажіть публіці, що представлення дальше не буде… Завтра я виїжджаю… Я не можу! Я не можу з такими партачами! Так я, по-вашому, винен? Я? Ви понімаєте, що ви говорите? Ви абсолютно увєрєни, що ви говорите?

– Та вже ж…

– Ха-ха-ха-хо-хо-хо!!

Я схопив із кілка свою шапку й мовчки вискочив з «уборної». По доріжках саду, регочучись і голосно балакаючи з приводу «непредвідєнного обстоятєльства», купчилась публіка і збиралась додому. З дерев злазили «безпаспортні» і, не розуміючи, розпитувались одно у другого, чого так хутко скінчилось «приставлення». З театру чувся крик і галас.

Другого дня надвечір, сидячи біля вікна й любуючи з празникових сукень євреєчок, що гуляли парами посередині вулиці, я почув щось мені знайоме. Прислухавшись, я зараз розібрав дзвін балабайки й голос Гонти, що наспівував «народню» пісню:

«Заходю я в Венскую,Садюсь я за стол,Скидаю хуражку,Кидаю на пол;

Спрашуваю милу:

«А що будеш пить?»

Вона ж отвічаїть:

«Голова боліть»,«Я ж тібе не спрашую,Що в тібе болить,А я тібе спрашую,Що ти будеш пить,Ах, чи пиво, ах чи вино,Ах, чи фиялку, ах, чи нічево?»

І зараз же біля мого вікна з’явилася «кумпанія невеличка, але чесна», себто: Гаркун-Задунайський, його жінка, дві пані в якихось надзвичайних капелюхах і сукнях, що лопотіли, як листове залізо, Гонта, Залізняк і ще якихсь два невідомих мені добродії. «Кумпанія» наближалася весело й гучно, піддержуючи одно одного за стан та іноді любенько обнімаючись і цілуючись.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.