Історія чемпіонатів Європи з футболу

У першій грі 29 вересня в Софії болгари зробили свої фірмові 1: 0, забивши вже на 24-й хвилині зусиллями Дієва, і дотримали переможний рахунок до фінального свистка. Інтрига матчу в Парижі зберігалася до самого кінця – відкривши рахунок у першому таймі, французи розвинути успіх не змогли, а на 75 хвилині пропустили у відповідь. Тільки надзусилля в атаці дозволили в час, що залишився, дотиснути болгар і забити два м’ячі.

Справжньою мукою, як для гравців, так і для вболівальників, стало протистояння збірної Іспанії з не найсильнішою командою Північної Ірландії. Спочатку в домашньому матчі в Більбао іспанці майже годину не могли знайти ключів до воріт британців, а коли нарешті відкрили рахунок, примудрилися за кілька хвилин пропустити гол у відповідь. Нічия на виїзді зробила північних ірландців фаворитами групи, проте в листопадову погоду на «Відзор парк» в Дубліні гри не вийшло. Єдиний гол «на класі» забили якраз гості – Дель-Соль пройшов по флангу, прострілив, а Хенто вдало підставив ногу.

Пара Австрія–Ірландія також з’ясовувала стосунки довго і напружено. Все ще (скоріше, за традицією), як вважалося, сильніші австрійці не змогли вдома розпечатати ворота команди з Зеленого острова. Матч-відповідь, що проходив з перемінним успіхом, запам’ятався не тільки п’ятьма голами, а й масовою бійкою футболістів обох команд, що почалася після того, як хтось із австрійців зіграв рукою в своєму штрафному майданчику, а данський арбітр Ейнер Поульсен призначив пенальті. Варто відзначити, що незадовго до цього футболісти збірної Австрії зрівняли рахунок – 2: 2. Після майже 20-хвилинних розборок за участю поліцейських і тренерів ірландці таки забили свій пенальті, добившись таким чином підсумкової перемоги і проходження в наступний раунд змагань.

Воістину несподіваним був результат ще однієї пари 1/8 фіналу Югославія – Швеція. Фіналіст минулого розіграшу чемпіонату Європи і один з фаворитів поточного розіграшу завершив виступи не в силу своєї слабкості або неготовності, а виключно «завдяки» чудовій грі збірної Швеції. Шведів, варто відзначити, авторитетний журнал «Франс футбол» визнав найкращою європейською командою 1963 року – зігравши 11 поєдинків, вони за рік не зазнали поразки в жодному з них!

Як і в попередній парі, перша гра на полі фаворитів закінчилася нульовою нічиєю. І, як це не дивно, ближче до успіху були саме гості. Югослави, які не чекали від скандинавів подібної вправності, вийшли на матч в Мальме відмобілізованими на перемогу, і вже в середині першого тайму повели в рахунку зусиллями Замбати. Шведам знадобилося менше 10 хвилин, щоб відновити рівновагу – відзначився Перссон.

Той самий сценарій, щоправда, з точністю до навпаки, повторився і в другому таймі – уже на гол Перссона за чотири хвилини відповів зірка попереднього європейської першості Мілан Галіч. А на 72-й хвилині настала розв’язка: воротар «югів» Мілутін Шошкич виявився закритим власними захисниками і не побачив удару Харрі Більда, а тому помітив м’яча, коли той вже влітав у сітку його воріт. І хоча до кінця матчу залишалося ще майже 20 хвилин, югослави відігратися вже не зуміли – більшу частину часу скандинави тримали м’яч і навіть мали шанси збільшити свою перевагу.

Відкриття кваліфікаційного раунду – збірна НДР – стрибнути вище голови не змогла, та й суперник їм знову попався з найсерйозніших – майбутні олімпійські чемпіони – збірна Угорщини. Угорці врахували гіркий досвід чехословацької команди, і поставилися до команди НДР з усією серйозністю. Злі язики говорили, що успіх Угорщини в цій парі був зумовлений ще й тим, що обидві команди тренували не просто колеги, а й друзі, які разом тренували угорську національну команду на чемпіонаті світу 1958 року.

Перша зустріч команд в Берліні пройшла в дусі «соцреалізму»: збірні Німецької Демократичної Республіки і Народної Республіки Угорщини вивів на матч головний арбітр з Радянського Союзу Петро Бєлов. Почесний перший удар по м’ячу зробила перша жінка-космонавт Валентина Терешкова, яка разом з Юрієм Гагаріним здійснювала турне країнами Європи. І все це в кілометрі від руїни Рейхстагу, залишеного німцям «на добру згадку» від «визволителів».

Збірна Угорщини диктувала умови протягом усього матчу, а серед гравців особливо виділялися Флоріан Альберт, Дьюла Ракоші та Ференц Бене. Німці намагалися ні в чому не поступатися – боролися за кожен м’яч, але в результаті все одно програли. Переможний гол чудовим ударом у «дев’ятку» забив Ракоші.

У Будапешті суперники влаштували гру під назвою «хто більше» – угорці весь перший тайм виходили вперед у рахунку, а німці старанно відігравалися з інтервалом не більше 10 хвилин. Коли ж на початку другого тайму Шоймоші реалізував пенальті, здавалося, що цей рахунок угорцям вже вдасться утримати. Німці відігралися лише на 81-й хвилині, а на фінальний штурм ні в однієї з команд сил вже не лишилося.

Компанію вищезазначеним збірним у чвертьфіналі склала команда Данії. Ось вже хто дійсно «проскочив» у наступне коло, так це скандинави! Зробивши солідний гольовий запас в чотири м’ячі в Копенгагені (могло легко бути і 10: 0, настільки жалюгідно виглядали албанці), вони дозволили собі розслабитися і програти в Тирані (0: 1).

Всі матчі 1/8 фіналу

30 травня 1963, Більбао. Іспанія – Північна Ірландія 1: 1 (Амансіо 58ʹ – Ірвайн 76ʹ).

30 жовтня 1963, Белфаст. Північна Ірландія–Іспанія 0: 1 (Хенто 66ʹ).

19 червня 1963, Белград. Югославія – Швеція 0: 0.

18 вересня 1963, Мальме. Швеція – Югославія 3: 2 (Перссон 31ʹ, 60ʹ, Більд 72ʹ – Замбата 23ʹ, Галіч 64ʹ).

29 червня 1963, Данія – Албанія 4: 0 (Петерсен 20ʹ – пен., Мадсен 31ʹ, Клаусен 40ʹ, Еноксен 49ʹ).

30 жовтня 1963, Тирана. Албанія – Данія 1: 0 (Пано 3ʹ).

11 вересня 1963, Амстердам. Люксембург – Нідерланди 1: 1 (Май 33ʹ – Нюнінга 5ʹ).

30 жовтня 1963, Роттердам. Нідерланди – Люксембург 1: 2 (Крьойвер 35ʹ – Діммер 20ʹ, 68ʹ).

25 вересня 1963, Відень. Австрія–Ірландія 0: 0.

13 жовтня 1963, Дублін. Ірландія – Австрія 3: 2 (Кантуелл 45ʹ, 90ʹ – пен., Фогарті 64ʹ – Колецнік 38ʹ, Фльогель 83ʹ).

29 вересня 1963, Софія. Болгарія – Франція 1: 0 (Дієв 24ʹ).

26 жовтня 1963, Париж. Франція – Болгарія 3: 1 (Гужон 44ʹ, 81ʹ, Ербен 78ʹ – Якімов 75ʹ).

13 жовтня 1963, Москва. СРСР–Італія 2: 0 (Понєдєльник 22ʹ, Численко 42ʹ).

СРСР: Урушадзе, Дубинський, Шестерньов, Крутіков, Воронін, Короленков, Метревелі, Численко, Понєдєльнік, Іванов, Хусаїнов.

Італія: Негрі, Мальдіні, Факкеті, Гуарнері, Сальвадорі, Трапаттоні, Булгареллі, Корсо, Сормані, Рівера, Паскутті.

10 листопада 1963, Рим. Італія – СРСР 1: 1 (Рівера 89ʹ – Гусаров 33ʹ).

Італія: Сарті, Бурньїч, Факкеті, Гуарнері, Сальвадорі, Трапаттоні, Доменгіні, Булгареллі, Маццола, Рівера, Менікеллі.

СРСР: Яшин, Мудрик, Шестерньов, Крутіков, Воронін, Шустиков, Численко, Іванов, Гусаров, Короленков, Хусаїнов.

19 жовтня 1963, Берлін. НДР – Угорщина 1: 2 (Ньольднер 51ʹ – Бене 18ʹ, Ракоші 88ʹ).

3 листопада 1963, Будапешт. Угорщина – НДР 3: 3 (Бене 7ʹ, Шандор 17ʹ, Шоймоші 51ʹ –пен. – Хайне 12ʹ, Р. Дукка 26ʹ, Ерлер 81ʹ).

Чвертьфінал. І Яшин завжди молодий і Мансен один за всю Данію

Першими в боротьбу на чвертьфінальній стадії вступили збірні Люксембургу та Данії. Футболісти Великого герцогства, наробивши багато шуму в попередньому раунді, до матчів з срібними призерами римської олімпіади підійшли аж ніяк не в статусі фаворитів. Ще й більш того, у складі Люксембургу вибув зі строю їхній головний нападник Діммер. Проте саме протистояння Люксембургу та Данії стало найбільш результативним, напруженим і драматичним.

У першій грі команди обмінювалися голами по черзі: одна команда (частіше це були господарі) виходила вперед, друга ж протягом не більше восьми хвилин зрівнювала рахунок. Так тривало 50 хвилин – до рахунку 3: 3. На цьому запал суперників вичерпався – господарів стали полишати сили, а здивовані спритністю футбольного карлика данці вирішили перенести вирішення питання на домашню гру.

Однак і в Копенгагені трилер не завершився – знову на гол однієї команди суперник вперто відповідав своїм. Примітно, що за Данію відзначаявся виключно її капітан Мадсен, завдяки чому європейські газети називали матчі цих двох збірних «Мадсен проти Люксембургу».

У наш час данці пройшли б далі і за підсумками двох зустрічей, оскільки забили більше м’ячів на чужому полі. Але в шістдесятих це ще не мало жодного значення, а тому команди почали готуватися до додаткового, вирішального матчу на нейтральному полі. До речі, якби і він не виявив переможця, в хід пішла б монетка. Але монетки і їхній фатальний вплив на долі футбольної Європи ще попереду, а поки ж слідом за найбільшим тріумфом в історії Люксембург зазнав у Голландії і найбільшого розчарування (саме там за домовленістю сторін проводилось перегравання). Фаворит пари – данці, забивши гол під кінець першого тайму, просто «засушили» гру, не давши представникам Великого герцогства шансів зрівняти рахунок. Знову відзначився Мадсен, який став, таким чином, кращим бомбардиром відбіркової стадії Кубка Європи.

Збірна Іспанії на стадії чвертьфіналу постала в дещо оновленому складі та з новою тактикою. Головного тренера піренейців Хосе Вільялонга як тільки не паплюжили в іспанській пресі, адже до складу не потрапив лідер «Реала», семиразовий (на той момент) чемпіон Іспанії та п’ятиразовий володар Кубка чемпіонів Франсіско Хенто. Перший матч з, як вважалося, непоступливою збірною Ірландії дав відповідь усім скептикам про тактичну і функціональну готовность іспанської збірної за версією Вільялонга: господарі «знесли» остров’ян 5: 1, забивши 4 м’ячі вже до 33-й хвилини. Іспанія перевершила ірландців в техніці, швидкості, витривалості та взаємодії на полі. Її перевага була настільки значною, що і в другій зустрічі в Дубліні збірна Ірландії не змогла показати нічого переконливого. Іспанці відвантажили по голу в ворота Алана Келлі в кожному з таймів і поїхали додому готуватися до прийому фінальної частини Кубка Європи.

Не вийшло гідного протистояння і в парі збірних Угорщини та Франції. У французів, які залишилися без блискучих Копа і Фонтена, не знайшлося ані лідера, здатного повести команду за собою, ані бомбардира, що реалізує напів-моменти в забиті голи, ані тренера, здатного створити боєздатний колектив з посередніх виконавців. В угорців, навпаки, саме в 1963–1964 роках підросло ціле покоління дуже талановитих і прогресуючих футболістів, серед яких найбільш помітні були Флоріан Альберт (на момент ігор з Францією – 21 рік), Ференц Бене (19 років) і Янош Фаркаш (20 років). За участі ветерана збірної Шіпоша, який зв’язував оборону з атакою, молоді угорці обробили «під горіх» французів на їхньому полі 3: 1, а потім добили і в домашньому матчі 2: 1.

У чвертьфіналі радянській збірній знову дістався чи не найскладніший суперник – молода, швидка і технічна збірна Швеції. За минулі півроку після матчів з італійцями, склад у збірної СРСР особливо не змінився – хіба що варто відзначити дебют у головній команді країни молодого (у 21 рік дебютувати в збірній було дуже престижно) таланта з Мінська Едуарда Малофєєва, який прославився своєю швидкістю і настирливістю.

Перший матч у Стокгольмі став справжнім випробуванням – на промоклому в’язкому полі шведи неквапливо й подовгу розігрували м’яча, а радянській команді ніяк не вдавалося перехопити ігрову ініціативу, щоб змусити суперника грати у свій футбол. Як водиться, ключова роль у цьому була покладена на лідерів команди, які справлялися з нею з перемінним успіхом. Альберт Шестерньов втілював непрохідність оборони, Валерій Воронін диригував в півзахисті, а Ігор Численко невтомно проходив по флангу і «навантажував» у штрафний майданчик Арне Арвідссона.

Втім, жодній з команд до перерви відзначитися не вдалося – ані шведи, ані збірна СРСР свої нечисленні моменти не використали. А ось після перерви млявий темп змінився п’ятнадцятихвилинкою шведського тиску та вкрай небезпечними радянськими контратаками. Результатом однієї з них став пас Вороніна на Численко, простріл якого з меж воротарського одним точним дотиком завершив Валентин Іванов.

Збірна Швеції на такий поворот подій не розраховувала, і її гра перетворилася на справжній хаос. Але з хаосу, як відомо, народжується порядок – так і гол-відповідь шведів під саму завісу гри став результатом хаосу біля воріт Яшина. Півзахисник господарів Мартінссон потужно прострілив з вільного удару в центр штрафного майданчика радянської збірної. Дві поспіль спроби винести м’яч призвели до рикошетів, а найспритнішим у ситуації опинився форвард шведів Хамрін. Він в балетному стрибку проштовхнув м’яч у ворота повз Яшина, що кинувся назустріч.

Як часто буває після подібних матчів, преса обох країн рапортувала про те, що суперники «дивом врятувалися». Шведи називали випадковими контратаку і гол Іванова, а свій гол – логічним результатом «тотальної переваги протягом усієї зустрічі», «Известия» ж вичитували радянських футболістів за хвилинну розхлябаність у своїй штрафній, яка коштувала втраченої перемоги, «завойованої за попередні 89 хвилин».

У проміжку між іграми основним джерелом новин і хвилювань радянського футболу став ветеран і лідер збірної Лев Яшин. Спочатку він, як кращий воротар континенту, захищав ворота збірної УЄФА в товариському матчі проти збірної Скандинавії, присвяченому 75-річчю Датського футбольного союзу. У тому матчі капітан данців та скандинавської збірної Уле Мадсон в’їхав в коліно Яшину прямою ногою, та так, що видатний воротар не зміг продовжити гру. Під питанням виявилася і його участь у матчі-відповіді зі шведами.

А вже за тиждень Яшин вивів збірну СРСР на поле під овації «Лужників». Захоплення публіки не в останню чергу було адресовано саме Яшину – перед матчем головний редактор «Франс футбол» вручив прославленому голкіперу «Золотий м’яч» – вищу футбольну нагороду Старого Світу – як кращому гравцеві Європи 1963 року. Це був перший подібний успіх радянського футболіста і єдиний досі – воротаря.

Овації «Лужників» тривали і після фінального свистка, адже шведська команда в цей раз програла за всіма статтями 3: 1.

Костянтин Бєсков на цей матч обрав атакувальну тактику з п’ятьма нападаючими, повернувши в основний склад Віктора Понєдєльніка і Галімзяна Хусаїнова. Саме ці двоє невтомних форвардів і зробили основний внесок у перемогу. За великим рахунком рівна гра з небезпечними моментами біля обох воріт тривала лише до 32-ї хвилини, коли Хусаїнов на швидкості обійшов захисника, віддав точний пас на хід Понєдєльніку, а той у два дотики вразив ворота Арвідссона. До кінця тайму вже лише радянські футболісти мали можливості відзначитися, однак діяли неточно.

Рахунок було подвоєно через 10 хвилин після перерви, і знову спрацювала ударна зв’язка Хусаїнов – Понєдєльнік: перший протягнув м’яч, стягнувши на себе трьох захисників, а другий без перешкод щічкою точно відправив його в сітку ударом з 25 метрів. Гра була фактично зроблена, але шведам знову пощастило – помилкою в обороні збірної СРСР скористався Хамрін.

Рахунок став «слизьким», шведи забігали веселіше, але радянська команда швидко зняла інтригу в матчі: Валентин Іванов і Валерій Воронін пройшли всю половину поля суперника, відрізаючи захисників одного за іншим, в результаті чого Воронін вирвався один на ворота й розстріляв Арвідссона. Після такої впевненої перемоги радянська команда вирушала до Іспанії в ранзі фаворитів ЄВРО-1964.

Всі матчі чвертьфіналу

4 грудня 1963, Люксембург. Люксембург – Данія 3: 3 (Пило 1ʹ, Клен 23ʹ, 50ʹ – Мадсен 9ʹ, 30ʹ, 46ʹ).

10 грудня 1963, Копенгаген. Данія – Люксембург 2: 2 (Мадсен 16ʹ, 70ʹ – Леонар 13ʹ, Шміт 84ʹ).

18 грудня 1963, Перегра. Амстердам. Данія – Люксембург 1: 0 (Мадсен 43ʹ).

11 березня 1964, Севілья. Іспанія–Ірландія 5: 1 (Амансіо 12ʹ, 29ʹ, Фусте 15ʹ, Марселіно 33ʹ, 88ʹ – МакЕвой 21ʹ).

8 квітня 1964, Дублін. Ірландія–Іспанія 0: 2 (Сабалья 25ʹ, 88ʹ).

25 квітня 1964, Коломб. Франція – Угорщина 1: 3 (Коссе 73ʹ – Альберт 15ʹ, Тічи 16ʹ, 70ʹ).

23 травня 1964, Будапешт. Угорщина – Франція 2: 1 (Шіпош 24ʹ, Бене 55ʹ – Комбо 2ʹ).

13 травня 1964, Стокгольм. Швеція – СРСР 1: 1 (Хамрін 87ʹ – Іванов 62ʹ).

Швеція: Арвідссон, Русандер, Вінг, Бергмарк, Юханссон, Мільд, Хамрін, Більд, Симонссон, Мартінссон, Перссон

СРСР: Яшин, Мудрик, Шестерньов, Глотов, Воронін, Корнєєв, Численко, Іванов, Гусаров, Малофєєв, Короленков.

27 травня 1964, Москва. СССР – Швеція 3: 1 (Понєдєльнік 32ʹ, 56ʹ, Воронін 83ʹ – Хамрін 78ʹ).

СРСР: Яшин, Мудрик, Шестерньов, Глотов, Воронін, Корнєєв, Численко, Іванов, Понєдєльнік, Гусаров, Хусаїнов

Швеція: Арвідссон, Русандер, Вінг, Бергмарк, Мільд, Свенссон, Хамрін, Більд, Симонссон, Мартінссон, Перссон.

Фінальний турнір. Сходження Угорщини та титул Іспанії

У фінального турніру було два фаворити – господарі іспанці та збірна СРСР, яка до того ж мала статус чемпіона Європи. Угорці, при всій повазі, фаворитами не були, а про данців іспанська преса писала, як про випадковість фінального турніру. Жеребкування розвело іспанців і радянську збірну – першій випало відкривати турнір матчем з угорською збірною, другій – можливість проекзаменувати збірну Данії на чолі з Мадсеном.

Матч у Мадриді між іспанцями і угорцями проходив у винятково важких умовах – на дворі було +32, а гру команди почали в 17: 00 за місцевим часом. Багато фахівців потім стверджували, що іспанці навмисно вибрали настільки ранній початок матчу, щоб сама погода зіграла їм на руку.

По грі ж молода угорська команда анітрохи не поступалася іменитим господарям. І якщо в першому таймі за всю команду відіграв на вищому рівні голкіпер Сентміхаі – воротар будапештського «Вашаша» відбив у першому таймі 11 (!) ударів у створ воріт, – то у другій половині уже іспанці відчули на собі небезпеку угорських атак.

Іспанці змогли пробити Сентміхаі всього один раз – на 36-й хвилині справжній лідер іспанської збірної Луїс Суарес на замаху обдурив захисників і видав чудовий пас на хід Переда, який вихором увірвався в штрафну і котнув м’яча у сітку повз воротаря.

Однак у другому таймі жарко стало вже в штрафному Іспанії. Спочатку Флоріан Альберт забив чистий гол, скасований арбітром, який вгледів «поза грою», а потім наймолодший у складі угорців Ференц Бене здійснив сольний прорив і зрівняв рахунок.

У фінальному турнірі на першості 1964 було передбачено додатковий час для матчів, в яких за 90 хвилин не було виявлено переможця. Саме угорці стали командою, яка вдосталь «награлася» – кожен матч підопічні Лайоша Баротті грали не 90, а 120 хвилин. Забігаючи наперед, слід визнати, що додатковий час приносив молодим угорцям як радість, так і розчарування, але в обох випадках саме футболісти з берегів Балатону виявлялися краще готові фізично.

Іспанці, які впустили перемогу за 6 хвилин до закінчення основного часу, почали екстра-тайм невпевнено. У перші 15 хвилин просто зобов’язаний був стати героєм своєї країни 19-річний Бене: двічі він отримував м’яч у просто вбивчих позиціях біля воріт Хосе Ірібара, але хвилювання і поспіх не дозволили угорцю вразити ціль. А потім спрацював відомий футбольний закон: «не забиваєш ти – забивають тобі». Іспанці здобули право на кутовий, поспішаючи підійшли до штрафної суперника, Переда подав – і м’яч знайшов голову Амансіо, від якої влетів у ворота. Так в «матчі двох рівних» перемогли господарі, на боці яких була погода, арбітр і 39 тисяч уболівальників на трибунах.

У той час, коли іспанці все ще з’ясовували стосунки з угорцями, в Барселоні на полі «Ноу Камп» вийшли команди СРСР і Данії. Напруженої гри не вийшло – данці виглядали важко, за прудкими Понєдєльником, Численком і Хусаїновим не встигали, а кращий бомбардир відбіркового турніру Мадсен відрізнявся хіба що капітанською пов’язкою. Наприкінці першої 20-хвилинки Воронін після подачі кутового забив ударом в падінні «ножицями», після чого питання про переможця півфіналу було зняте.

До кінця тайму радянська збірна несамовито атакувала ворота суперників – в атаку встигали навіть центральні захисники Шестерньов і Шустіков, – але відзначитися змогла лише одного разу. Це прорив Численка фірмовим ударом в дотик замкнув Понєдєльнік. Після перерви гра не мала особливого малюнку і інтриги, хоча під завісу матчу радянські футболісти і довели рахунок до розгромного. Зробив цей Валентин Іванов з меж штрафного.

Іспанська преса подала перемогу збірної СРСР не надто захоплено – за чотири роки після зірваної Франко зустрічі в Москві відносини Хрущова і Радянського Союзу в цілому з іспанським диктатором особливо не налагодилися. І якщо оглядачі з Італії, Франції чи Англії вказували на високий рівень гри радянської команди, іспанські журналісти підкреслювали саме невисокий рівень гри данців. Як написав тоді тижневик «Футбол», «вони визнавали, що Москва більше Копенгагена, але пояснювали це не тим, що Москва велика, а тим, що Копенгаген маленький».

Щоб зняти питання, команди 21 червня зійшлися на полі «Сантьяго Бернабеу» на очах 120 тисяч уболівальників. Іспанці кинулися в атаку, і, здавалося, їм вдасться тактичний план на гру – відірватися у рахунку і контролювати хід поєдинку. Вже на 6-й хвилині Суарес не став обігрувати один-в-один Шестерньова, а перекинув м’яча тому за спину, а Переда, який увірвався в штрафний, сильно пробив під поперечину. Але вже за мить атакувальний порив іспанців осадив Галімзян Хусаїнов – крайній нападник збірної СРСР зробив ривок метрів на 40, отримав м’яча на хід від Валерія Вороніна, обіграв по ходу одного захисника, а з-під другого пробив у кут воріт Ірібара.

Рахунок 1: 1 до восьмої хвилини гри обіцяв не менш бурхливе продовження. Але не всі очікування справджуються. Так і в цій грі швидкий темп з обміном результативними уколами змінився напруженою боротьбою в центрі поля з сумнівною перевагою однієї з сторін, яка не переходила, втім, в небезпечні удари по воротах.

Костянтин Бєсков відрядив в оборону небачену для того часу кількість гравців – п’ять (Шустіков, Шестерньов, Мудрик, Анічкін і Корнєєв), а іспанці, вражені грою у відбірковому турнірі ростовського армійця Понєдєльніка, нещадно штовхали і косили його по всьому полю. Один раз матч навіть був зупинений для надання допомоги нашому форварду (нагадаємо, заміни ще не були передбачені правилами, а грубість на полі вважалася чимось незвичайним).

Гра плавно котилася до додаткового часу, але тут знову, як і у півфіналі, удача посміхнулася господарям. Переда втік з м’ячем по флангу і, вже вибігаючи за лицьову лінію, сильно прострілив у центр штрафного. Ніхто із захисників не вийшов на перехоплення, а Марселіно Мартінес забив м’яч у ворота головою в красивому польоті. Лев Яшин в цей момент також не зміг допомогти команді. «Такоє», як каже один відомий український футбольний фахівець.

А за день до фіналу в Барселоні відбувся матч за третє місце. Здавалося, він проходить при порожніх трибунах – на 120-тисячному «Ноу Камп» зібралося якихось 3870 глядачів! Виснажені півфіналом угорці відкрили рахунок вже на 12-й хвилині зусиллями Бене і мирно тягнули час. Данці з таким приниженням миритися не захотіли і в одній з небагатьох затяжних атак їхній півзахисник Карл Бертельсен добив м’яч у ворота Сентміхаі після того, як воротар невдало відбив простріл з флангу. Угорцям знову довелося грати додатковий час, однак цього разу вони були сильнішими. Характерно, що героєм зустрічі став захисник – гравець будапештського «Ференцвароша» Деже Новак, який до цього в рамках розіграшу другого Кубка Європи не зіграв жодного матчу!

Угорці заслужили свою бронзу, а справжнє визнання до команди Лайоша Баротті прийшло двома місяцями пізніше – збірна Угорщини виграла олімпійський турнір з футболу в Токіо.

Всі матчі фінального турніру

17 червня 1964. Мадрид: 34 713 глядачів. Півфінал. Іспанія – Угорщина 2: 1 (д. ч.) (Переда 35ʹ, Амансіо 115ʹ – Бене 84ʹ).

Арбітр – Артур Блаве (Бельгія).

Іспанія: Ірібар, Рівілья, Олівелья (к), Соко, Кальєха, Фусте, Переда, Амансіо, Марселіно Мартінес, Суарес, Лапетра.

Угорщина: Сентміхаі, Матрай, К. Месей, Шароші, І. Надь, Шіпош, Комора, Бене, Альберт, Тічи (к), Феньвеші.

17 червня 1964. Барселона: 38 558 глядачів. Півфінал. СРСР – Данія 3: 0 (Воронін 19ʹ, Понєдєльнік 40ʹ, Вал. Іванов 88ʹ).

Арбітр – Кончетто Ло Белло (Італія).

СРСР: Яшин, Мудрик, Шустіков, Шестерньов, Воронін, Анічкін, Численко, Вал. Іванов (к), Понєдєльнік, Гусаров, Хусаїнов.

Данія: Л. Нільсен, Й.-Й. Хансен, К. Хансен, Б. Хансен, Біргер Ларсен, Торстен, Ерлінг Нільсен, К. Бертельсен, У. Мадсен (к), У. Серенсен, Д. Даніельсен.

20 червня 1964. Барселона: 3 869 глядачів. Матч за 3 місце. Угорщина – Данія 3: 1 (д. ч.) (Бене 12ʹ, Новак 107ʹ – пен., Новак 111ʹ – Бертельсен 82ʹ).