Ні! Не завинили ви нічим, окрім зневаги до віри християнської. Окрім того, що немов бидло купуєте та продаєте людей православних, ґвалтуєте дівчат невинних у своїх сералях, оскопляєте малолітніх хлопчаків во славу Ааллаха, перетворюючи їх на євнухів, тисячами вбиваєте козаків непосильною працею на галерах.

Не винні ви, правовірні!

Запорожці гуляють – ось твоя провина і смерть, бусурмане!

Швидкий та страшний для турків рейд запорізького флоту примусив стривоженим вуликом загудіти санджаки та вілайєти[36] імперії. Навіть султанський конак[37] у Стамбулі відчув на собі лихоманку – яничарські казарми, в яких вирувало ще від часу, коли султанські гвардійці повернулися до столиці після невдалої осади Багдада, вибухнули відкритим бунтом, дізнавшись про безсилля влади протистояти запорожцям. Люті і нестримні, домовившись з комонною гвардією, що складалася виключно з сипахів, обложили вони будівлю палацу Топкапи і почали вимагати зміни великого візиря, якому випала «честь» бути звинуваченим у провалі в Персії і запорізьких перемогах. І могутній падишах, володар землі та неба, змушений був поступитися перед бунтівниками, віддавши їм в обмін на власне життя бідолаху візиря. Живою була ще в пам'яті султана сумна доля його попередника, красеня-юнака Османа II, убитого яничарами, наче собака. І йому не залишилося нічого іншого, аніж спостерігати, як натовпи вояків Нового війська[38] руйнують оселі його найвищих сановників, знущаються над ними і вимагають з них гроші та цінності.

Тож запорожцями ніколи і нікому було займатися в армії наймогутнішої імперії Середньовіччя. А вони вмить це оцінили по-своєму – такої відвертої нахабності турецькі провінції не пам'ятали вже більше десяти літ, з часів Сагайдачного. Соколець на чолі своїх відчайдухів з'являвся невідь-звідки, вирубував до ноги цілі селища і зникав невідомо куди. Без жалю саджав на палі або здирав шкіру з кожного, в кого знаходив християнських невільників. Грабував без розгляду будинки, палаци і мечеті. Плюндрував вогнем і мечем райські куточки Анатолії, створені ласкавим кліматом чорноморського узбережжя і десятками років важкої праці невільницьких рук. Зграя чайок з Чорного моря вискочила в Азовське, пройшла там, викликаючи жах, і повернулася до Понту Евксинського. Пройшовшись з погромами по Кілії та Ізмаїлу, околицями грізного Акерману, стерла безслідно кілька десятків малих та великих селищ і знову спрямувала свій курс до берегів Анатолії, яка ще не встигла зітхнути з полегшенням – Соколець звик діяти таким чином, щоб його не могли прорахувати галери Високої Порти…

Через три тижні, обважені здобиччю і сп'янілі від почуття безкарності, запорожці серед білого дня підійшли до досить великої бухти, на блакитному дзеркалі якої лагідні хвилі погойдували безліч кораблів, човнів і човників. На високому скелястому березі бухти розташувались живописні будівлі. Глиняні пласкі дахи, що перемежались з куполами мечетей та вежами мінаретів, утопали серед зелені садів, виноградників і живоплотів. Високі пальми і яскраві квітники притягували око неземною красою, а неспішні перехожі і переїзні навіть не здогадувались, що тихій ідилії їх мирного життя надходить кінець. Козацьку ескадру зустрічав Синоп, до якого ще не встигла прийти жовтогаряча осінь, яка вже нагадала про своє існування спаленим серпневою спекою запорізьким степам.

Богун сидів на лаві поряд з Нечаєм, перевіряючи зброю. Уважним оком помічав найменші щербини на шабельному лезі, підсипав пороху на пановки пістолетів та мушкета, поправляв за поясом оздоблений золотом і самоцвітами турецький ятаган – один з багатьох нових трофеїв. Покінчивши з цим, поглянув у бік отаманської чайки. Там, стоячи на високому чердаку, Соколець розглядав у далекоглядну трубу ворожі береги. Кавалькада застигла на місці, піднявши догори блискучі на сонці весла, з яких стікали струмочки води…

Та хіба то був той самий Богун, який ще зовсім недавно захоплено позирав на Січ з вершечка пагорба на шляху? Змінився, змінився Іван! Чарівним сном пролетіли для сина реєстрового хорунжого з далекого Поділля три тижні походу. П'янкою музикою стали для нього мушкетні громи, свист куль та блиск бойової криці. Поряд з іншими запорожцями, як рівний з рівними, рубав він шаблею яничар та переляканих до смерті ополченців, бив, застосовуючи науку, передану колись Омельком і відточену роками виснажливих вправ. Ліз, стискаючи в зубах ятаган, по абордажних мотузках на високий облавок галери, занурював гостре лезо в податливу плоть, трощив оселі і сипав у мішки дзвінку монету – кривавий хліб козацький. Тоді серед вогню, криків розпачу і грому пострілів уперше пізнав він жіноче тіло. Перелякана турчанка стала для нього військовою здобиччю, не відмінною від цехінів, дукатів і аспрів,[39] що їх шапками черпали запорожці після перемог. Жорстокий час породжував жорстоких людей. Іван ставав воїном, бійцем, який жив війною, щодня позирав у очі смерті, тому брав від життя все, що міг. І вважав такий стан речей справедливим. Тому, що міг загинути будь-якої миті, так, як загинули в нього на очах кількадесят відчайдушних братчиків, поряд з якими кидався в бій. Буяв початок жорстокого сімнадцятого сторіччя… Соколець рвучко відірвав далекоглядну трубу від очей і змахнув рукою.

– Уперед, молодці! – розлігся над водами бухти його гучний голос. – Там наша слава!

І летюча ескадра вмить ударила веслами. Набираючи швидкості, побігла до близького берега.

– А що, лицарство, знудилися без роботи? – почув Іван вигук Омелька. – За козацьку славу!!!

– Слава! – ревонули у відповідь запорожці.

– За віру!!!

– Слава!

– За Україну!!!

– Слава!

– Уперед!!!

І Омелько першим стрибнув через облавок, зблиснувши шабельним лезом у променях сонця. За ним, здіймаючи хмари бризок, занурюючись по коліна у воду, кинулись козаки, що шаленіли в передчутті бою.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

Рихва – загострена кінцівка стріли або списа.

Стопа – старопольська міра довжини, котра дорівнює 28 см.

Пановка – полиця на замку старовинної вогнепальної зброї, куди засипався порох для затравки.

Коліщаний замок – один з видів ударно-спускових механізмів на середньовічній вогнепальній зброї. Його характерною особливістю була схожа на годинникову пружина, яку потрібно було заводити за допомогою ключа.

Рейментар – командуючий реґіментоментом, тобто частиною війська.

Кварцяне військо – у XVII–XVIII сторіччях у Речі Посполитій наймане військо, яке утримувалось за чверть доходів з королівських маєтків.

Броня (заст.) – зброя.

Підкоморій – суддя.

Бахмат – порода низькорослих, але надзвичайно витривалих степових коней, яких розводили переважно татари.

Неґевський скакун – одна з найшляхетніших порід арабських скакунів.

Армата (заст.) – артилерія.

Спудей (грецьк.) – студент.

Висока Порта – дослівно – високий поріг. Так зазвичай називали резиденцію турецьких султанів у Стамбулі, а відтак і всю Османську імперію.

Калґа (тат.) – наслідник ханського престолу.

Больверк – від німецького bollwerk – укріплений земляний вал. Укріплення для кругового обстрілу, котре іноді облаштовувалось для захисту від татар на панівних висотах поблизу шляхів і являло собою відкриту або закриту згори вежу з бійницями.

Карабела – один з типів бойових шабель.

Рондик (заст.) – збруя бойового коня.

Бастарда, або «меч у півтори руки» – меч з прямим довгим лезом, удари яким наносили як однією, так і двома руками.

Цехін – старовинна італійська золота монета

Лундиш – тонка шерстяна тканина, котру почали виробляти у шведському місті Лунда.

Тетеря – страва, яка являла собою зварену на квасу житню муку.

Ґонта – дранка, невеличкі дощечки, якими покривали дахи.

Іджиари (тат.) – декоративні шовкові рушники, котрі вишивалися золотою та срібною нитками.

Щерба та саламаха – страви, котрі користувалися популярністю серед низових козаків. Перша являла собою рідко зварену на риб'ячій юшці муку, друга – кашу з гречаної або житньої крупи.

Загреб – пшеничний або житній корж, що випікався на Січі загорнутим у попіл військових кабиць.

Діло – так в часи запорізьких козаків називали гармати. Дільце – гармата менших розмірів.

Чуприндир – гра у карти.

Баба (заст.) – пелікан.

Капудан-паша – адмірал, командуючий флотом Османської імперії.

Понт Евксинський – давньогрецька назва Чорного моря.

Копа – шість десятків.

Пастрема – в'ялена баранина.

Сальва – дослівно латиною salve (будь здоровий!). Так жартома козаки називали залп вогнепальної зброї.

Саз (тур.) – струнний музичний інструмент.

Каук (тур.) – капелюх.

Санджак, вілайєт – територіально-адміністративні одиниці Османської імперії.