Консуело

Дядько, тітка й капелан розуміли почасти, що Альберт створив для себе релігію й моральні правила, зовсім відмінні від їх власних, але, як правовірні католики, вони, боячись упасти в найменшу єресь, не зважувалися викликати його на більшу відвертість. У мене ж тоді було ще дуже неясне уявлення про деякі особливості його дитинства й ранньої юності, і тому я анічогісінько не могла зрозуміти. До того ж, Ніно, у той час я так само мало, як і ви тепер, була поінформована про те, що таке гуситство, що таке лютеранство. Потім я багато й часто чула про це, і, правду сказати, нескінченні суперечки на цю тему між Альбертом і капеланом не раз наводили на мене нестерпну нудьгу. Отже, я з нетерпінням чекала від Альберта більш докладних роз'яснень, але їх так і не було.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

1

А. Франс. Жорж Санд и идеализм в искусстве. – Собр. соч. в 8 т. – Т. 8. – М., 1960. – С. 81.

2

В. Г. Белинский. Письмо Бакунину от 7.XI. 1842 г. – ПСС, т. XII. – М., 1956. – С. 115.

3

И. С. Тургенев. Несколько слов о Жорж Санд. – Соч. в 15 т. – Т. XIII. – М., 1967. – С. 234.

4

Ш. Сент-Бев. Литературные портреты. – М., 1970. – С. 161.

5

Н. С. Шрейдер. Из истории зарубежной литературы 1830-х – 1840-х гг. – Днепропетровск, 1968. – С. 47.

6

Йдеться про «Конституційну хартію» 1814 р., в якій де-юре ліквідовані станові привілеї та розширені громадські права, але фактично ці права поширювались лише на забезпечені верстви населення – Див.: История Франции. – В 3-х т. – Т. 2, М., 1973.

7

Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа (лат.).

8

Амінь (лат.).

9

…немов Паріс, що присуджує яблуко… – Троянський царевич Паріс мусив вирішити, кому із трьох богинь – Гері, Афіні чи Афродіті – віддати яблуко з написом «найпрекраснішій». Паріс оддав його Афродіті.

10

«Salve, Regina» – твір для голосу, скрипкового квартету та органу. Написано на слова католицького гімну на честь Діви Марії.

11

…Перґолезе (Перґолезі) Джованні Баттіста (1710—1736) – видатний композитор неаполітанської оперної школи, один із авторів опери-буфу («Служниця-пані», 1733). Із творів церковної музики, написаних Перґолезе, найбільш відомий «Stabat mater».

12

… Скарлатті Алессандро (1659—1725) – один із основоположників неаполітанської школи, який створив зразки серйозної опери (опери-серіа). Писав також ораторії, меси, кантати.

13

Добре, синьйоре професоре (лат.).

14

Мендіканті («жебрущі») – чернечі ордени (францисканці, домініканці, кармеліти та ін.), члени яких зобов'язувалися жити милостинею.

15

Порпора Нікколо (1686—1766) – композитор, капельмейстер і видатний вокальний педагог. Працював у Неаполі, Венеції, Відні, Дрездені, Лондоні. У «Консуело» відображено епізоди біографії композитора, які відносяться до 1740—1750-х pp.: викладання музики у Венеції, потому перебування у Відні та знайомство з юним Гайдном. У романі йдеться, за словами Жорж Санд, про смугу життя Порпори, майже невідому його біографам.

16

…однієї з тих шкіл… – В Італії перші музичні школи відкрилися при духовно-добродійних установах і являли собою сирітські будинки; італійське слово «conservatorio» спершу означало «притулок», «притулок для бідних». У Венеції музичні училища відкривалися при лікарнях і називалися «ospedale». Так у XVI ст. з'явилися Ospedale del Mendicanti, Ospedale degli Incurabili, Ospedale della Pietá.

17

…як сказав Жан-Жак Руссо… – У Франції Руссо був відомий не лише як письменник, але і як композитор та теоретик музики. Руссо жив у Венеції в 1743—1744 pp. і описав свої враження про місто в 7-й (а не в 8-й) книзі «Сповіді». Ці сторінки Руссо Жорж Санд згадує і в інших творах («Роза і Бланш», «Ускок»).

18

…вона належала до нащадків Ізмаїла… – Син Авраама та його єгипетської служниці Агарі Ізмаїл вважається родоначальником арабів.

19

…власник театру Сан-Самуеле. – У 7-й книзі «Сповіді» у числі своїх венеціанських знайомих Руссо називає володаря театру сенатора Дзустіньяні, але не може згадати, який із театрів йому належав – Сен-Лука чи Сан-Самуеле.

20

Аллеґрі Ґреґоріо (бл. 1582—1652) – композитор і півчий Сікстинської капели, автор знаменитого церковного піснеспіву «Мізерере».

21

Палестріна Джованні П'єрлуїджі (бл. 1525—1594) – видатний композитор, один із реформаторів хорової музики.

22

Альбіноні Томмазо (1671—1750) – відомий венеціанський композитор.

23

Аполліні Сальваторе (дати народження та смерті невідомі) – венеціанський скрипаль і композитор початку XVIII століття.

24

Фріуль (італ. Фріулі) – місцевість у Карнійських Альпах, на північний схід од Венеції.

25

Морськими квітами (італ.).

26

Пане професоре (італ.).

27

«Воістину, нас прив'язує до жінок…» – Руссо, «Сповідь», кн. 7.

28

Павло і Вірґінія – герої однойменного роману Бернардена де Сен-П'єра (1731—1814), юнак і дівчина, що виросли на лоні незайманої природи тропічного острова. Моральна чистота Павла й Віргінії протиставляється в романі штучній цивілізації та зіпсованості вищого світу.

29

Пульчинелла – персонаж італійської комедії дель арте, горбань із довгим гачкуватим носом. Батьківщина його – Південна Італія. Селянин, який потрапив у міське середовище, Пульчинелла показував на сцені найрізноманітніші професії та заняття, поєднуючи в собі риси сільського простака та спритного, тямущого городянина.

30

Різні сорти дешевих черепашок, улюблена страва простого народу у Венеції. (Прим. автора.)

31

Доґареса – дружина дожа, глави державної влади у Венеціанській республіці.

32

Школі (італ.).

33

Морських чайок (італ.).

34

Щасливої ночі (італ.).

35

Бриґелла – персонаж комедії дель арте, перший із двох типів «дзанні» (служників), хитрий і спритний хлопець, виверткий, який не гребує ніякими засобами. Зазвичай протистояв іншому дзанні – простакуватому й безпомічному Арлекіну.

36

Із адвокатом, з німцем, з дияволом (італ.).

37

…пригодами лицарів плаща та шпаги. – Маються на увазі герої побутової іспанської комедії епохи Відродження, яка дістала свою назву за типовим дворянським убранням того часу. Комедії плаща та шпаги, які відзначалися швидким темпом дії, були насичені різноманітними пригодами, сценами дуелей, переслідуваннями, переодяганнями.

38

Церква Сан-Фантіно розташована в центрі Венеції, неподалік від площі Святого Марка. Тут, поблизу Корте-Мінеллі, мешкала й сама Жорж Санд під час своєї подорожі до Венеції 1834 року.

39

Спінет – невеликий клавесин чотирикутної, рідше трикутної форми.

40

Спадкоємицю (італ.).

41

«Софі була одноока, а Каттіна кульгава». – Руссо, «Сповідь», кн. 7.

42

П'яццетта – «мала площа», слугує мовби переддвер'ям, яке сполучає площу Святого Марка з морським каналом.

43

Свята Цецилія – згідно з католицькою легендою, знатна римлянка, що прийняла мученицьку смерть за християнство. Вважалася покровителькою музики, особливо церковної.

44

Ґассе Йоґанн-Адольф (1699—1783) – один з найвидатніших і найбільш плідних оперних композиторів XVIII ст. Народився в Гамбурзі. Молодість провів в Італії, де здобув музичну освіту й уславився своїми першими операми. 1731 р. Ґассе разом з дружиною – співачкою Фаустіною Бордоні – вирушив до Дрездена і став капельмейстером придворної італійської опери. 1763 р. переїхав до Відня, 1773 р. повернувся до Італії. Помер у Венеції.

45

Фарінеллі (справжнє ім'я – Карло Брості, 1705—1782) – співак-сопраніст, який дістав у себе на батьківщині прізвисько «дитя». Співав в оперних театрах Італії, Відня, Лондона та Мадрида. Уславився не тільки як співак-віртуоз, але і як видатний актор.

46

Кафареллі (Кафаріелло; справжнє ім'я – Ґаетано Майорано, 1710—1783) – співак-сопраніст, пожинав лаври в Лондоні, Відні та Парижі. Портрет Кафареллі дано в другій половині роману, де описується життя героїні у Відні.

47

Салімбені Феліче (бл. 1712—1751) – сопраніст, виступав в Італії, Відні, Берліні, Дрездені.

48

Уберті Антоніо, прозваний Порпоріно (1696—1783) – контральтист, за походженням німець (справжнє ім'я – Губерт), був придворним співаком прусського короля Фрідріха II.

49

Фарінеллі, Кафареллі, Салімбені, Уберті (Ж. Санд називає останнього Уберто) – знамениті співаки-кастрати. Оскоплення з метою збереження дитячого голосу стало широко практикуватися в Італії з кінця XVIII ст., після нечуваного успіху кількох співаків, яким у ранньому віці зробили цю операцію. У залежності від голосу вони називалися сопраністами або контральтистами.

50

Мінґотті Реджіна (1722, за іншими даними 1728—1807) дебютувала у придворному театрі Дрездена, де суперничала з Бордоні-Ґассе, виступала разом із Фарінеллі в Мадриді, співала в Лондоні.

51

Ґабріеллі Катаріна (1730—1796) виступала у Відні, Пармі, Петербурзі, Венеції та Мілані.

52

Мольтені Бенедетта Емілія (1722– бл. 1780) була співачкою Берлінської опери.

53

Карл VI (1685—1740) – австрійський імператор (1711—1740). Захоплювався музикою, протегував композиторів і співаків.

54

Нікколо Порпора давав там уроки співу й композиції принцесі Саксонській, пізніше французькій дофіні, матері Людовіка XVI, Людовіка XVIII і Карла X. (Прим. автора.)

55

…до Лондона, де… мав честь суперничати із самим великим Генделем… – Запрошення Порпори до Лондона (1733) було пов'язане з боротьбою, яку вели проти Генделя його супротивники, підтримувані принцом Уельським. Опера Порпори «Аріадна» йшла одночасно з «Аріадною» Генделя і взяла гору завдяки більш сильному складу виконавців. Порпора намагався змагатися з Генделем і у створенні ораторій, протиставивши його «Деборі» «Давида і Вірсавію». До 1737 р. оперна трупа Порпори розпалась, і він змушений був повернутися до Венеції.

56

…посів місце директора вже іншої консерваторії. – Ідеться про Ospedale della Pietá.

57

Иомеллі Нікколо (1714—1774) – видатний композитор, творчість якого сприяла оновленню традиційного жанру італійської серйозної опери (опери-серіа).

58

Лотті Антоніо (бл. 1667—1740) – венеціанський композитор, писав оперну та церковну музику.

59

Каріссімі Джакомо (1605—1674) – композитор, капельмейстер і органіст; був відомий своїми ораторіями.

60

Ґаспаріні Франческо (1668—1727) – композитор і капельмейстер. Створив понад шістдесят опер і велику кількість творів церковної музики. Викладав у Ospedale della Pietá.

61

Коккі Джоакіно (1715—1804) – оперний співак. Викладав музику у Венеції та в Лондоні.

62

Буїні Джузеппе Марія (бл. 1695—1739) – поет і композитор, представник опери-буфу, яка зароджувалася в Італії на початку XVIII століття.

63

Ґалуппі Бальдассаре (1706—1785) – композитор і капельмейстер, один із найвидатніших майстрів опери-буфу. Значну кількість його творів написано на лібрето Ґольдоні. Працював у багатьох містах Європи, в тому числі в Петербурзі, де в 1743—1748 pp. керував придворною співочою капелою.

64

Кьодзетто (справжнє ім'я – Джованні Кроче, бл. 1537—1609) – плодовитий венеціанський композитор, який писав мадригали, канцонети, гумористичні пісеньки (капричі).

65

Мартіні Джованні Баттіста (1706—1784) – композитор і теоретик контрапункту, автор тритомної «Історії музики».

66

Дуранте Франческо (1684—1755) – неаполітанський композитор і педагог, писав переважно церковну музику.

67

Монтеверді Клаудіо (1567—1643) – найвидатніший італійський композитор XVII ст. Створив новий тип опери, що відзначалася емоційною схвильованістю, глибиною музично-психологічних характеристик, багатством ансамблевих і аріозних форм.

68

Марчелло Бенедетто (1686—1739) – композитор і поет. Писав опери, кантати, меси, ораторії; уславився написанням музики до 50-ти псалмів, перекладених віршами Джіроламо Асканіо Дзустіньяні. Є автором сатири «Модний театр» (бл. 1720 p.), написаної у формі іронічних порад оперним композиторам.

69

Лео Леонардо (1694—1744) – неаполітанський оперний композитор, який виявив себе як у жанрі опери-серіа, так і в жанрі опери-буфу.

70

Нехай твій поцілунок буде жертовним вогнем на вустах Ісайї… – До Ісайї, якому належало стати пророком, явився серафим з палаючим вугіллям у руці і, доторкнувшись до його вуст, очистив його від гріха (Ісайя, VI, 6—7).

71

…тричі уславив – і як композитор, і як письменник, і як державний діяч. – Див. прим, до стор. 56. (Марчелло).

72

«І cieli immensi narrano» – цей псалом Марчелло не раз виконувала подруга Жорж Санд – знаменита співачка Поліна Віардо.

73

Безмірнеє небо глаголитьТворця-Вседержителя славу;І звід променистий віщаєПо всьому безмежному світуПро те, що великі й чудовіДесниці Господньої справи (італ.).

74

Свята Тереза (Тереза де Сепеда-і-Аумада, 1515—1582) – іспанська письменниця, черниця. Представниця католицької містики, що проповідувала ідею безпосереднього спілкування людини з Богом. Зазнала переслідувань інквізиції. 1622 р. була приєднана Папою Римським до святих.

75

Фаустіна – імя Бордоні-Ґассе (1710—1781), знаменитої співачки, дружини композитора Йоґанна-Адольфа Ґассе. Співала на сценах Венеції, Неаполя, Дрездена і Лондона.

76

Романіна – «Римляночка» – прізвисько співачки Маріанни Бульґаріні (1688—1734).

77

Куццоні Франческа (1700—1770) – видатна співачка, яка виступала з величезним успіхом у Лондоні – спершу в театрі, яким керував Гендель, а потім у театрі його супротивників, суперничаючи з Бордоні-Ґассе. Співала також в Австрії, Італії та Голландії. Померла в злиднях.

78

…що говорить Порпора про основи неаполітанської школи! – Мається на увазі найбільша композиторська та вокально-виконавська школа кінця XVII—XVIII ст. Найвидатніщі її представники – Скарлатті, Дуранте, Порпора, Лео, Вінчі, Йомеллі, Перґолезе, Чімароза. Одним із провідних оперних жанрів неаполітанської школи, поширених також за межами Італії, була опера-серіа. Сюжети опер запозичувалися з античної історії та міфології, особлива увага зверталася на красу мелодії. Неаполітанська школа сприяла значному піднесенню мистецтва сольного співу, поклавши початок епосі бельканто. Одначе захоплення віртуозністю на шкоду музично-драматичному змісту поступово призвело до кризи опери-серіа. Реакцією на далеку від дійсності героїку опери-серіа стало виникнення в тому ж Неаполі опери-буфу.

79

Фіоритура (від італ. fioritura – цвітіння) – різноманітні мелодичні прикраси (трелі, групето та ін.), що широко використовувалися в сольному співі, особливо в оперних аріях.

80

…Медея або Дідона… – Міф про Медею було покладено в основу опери «Медея і Язон» (1726) Джованні Франческо Бруси та опери «Медея впізнана» (1735) Леонардо да Вінчі. Оповідь про Дідону використано в опері Йомеллі «Покинута Дідона» на текст ліричної драми Метастазів.

81

Ритурнель (від італ. ritorno – повернення) – у вокальній музиці – інструментальні епізоди, виконувані на початку й наприкінці кожної строфи пісні або арії.

82

«Дияволиця» (італ.). «Diavolessa» – опера Ґалуппі, написана на сюжет однойменної комедії Ґольдоні; її було поставлено у Венеції в театрі Сан-Самуеле 1755 року.

83

Аматори музики (італ.).

84

…підпала під владу юного Адоніса… – Адоніс, коханець Афродіти, загинув на полюванні, смертельно поранений вепром. Любов Венери й Адоніса стала темою полотен Тиціана, Веронезе, Пуссена, Рубенса.

85

«Гіпермнестра» – одна із семи опер молодого Глюка, написана в манері неаполітанської школи.). Першою з них була опера «Артаксеркс», поставлена 1741 р. в Мілані.

86

Білявого, кучерявенького й пухкенького (італ.).

87

Коханка Дзустіньяні (італ.).

88

Друзі мої, це чудо! (італ.).

89

…у ній іще не можна було вгадати автора «Альцести» і «Орфея» – «Альцеста» (1767) і «Орфей і Евридіка» (1762) – твори зрілого Ґлюка, який прагнув звільнити оперу від самодостатньої вокальної віртуозності й посилити її драматичну виразність.

90

«Арчифанфано, король божевільних» (італ.).

91

Брента – ріка, що впадає у Венеціанську затоку.

92

…онімечила своє прізвище… в найтрагічніший момент Тридцятилітньої війни. – Маються на увазі переслідування протестантів, після поразки чехів у битві при Білій горі (1620). Тридцятилітня війна, що сплюндрувала і спустошила країни Центральної Європи, тривала з 1618 по 1648 рік.

93

Марія-Терезія (1717—1780) – австрійська імператриця (1740—1780). До 1765 р. співправителем Марії-Терезії був її чоловік Франц-Стефан Лотаринзький, а з 1765 – її син Йосиф (пізніше імператор Йосиф II).

94

…в щойно завершеній війні за престолонаслідування. – Йдеться про війну за австрійську спадщину. Війна почалася 1740 р. після смерті Карла VI, який, за відсутності чоловічого потомства, залишив усі володіння Марїї-Терезїї. Права останньої почали заперечувати європейські монархи, що перебували в спорідненості з Габсбурзьким домом, а також Фрідріх II, який претендував на австрійську провінцію Сілезію. На боці Австрії виступили Англія, Голландія, а також Росія. У війні за австрійську спадщину, що тривала до осені 1748 p., брала участь більшість європейських держав.

95

Мамлюки – воїни особистої охорони єгипетських султанів, яких набирали з тюркських і кавказьких рабів.

96

Капелан – тут: священик, який перебуває при домашній церкві.

97

Каноніса – особа, яка бере участь в управлінні монастирем або виконує його обітниці, перебуваючи в миру (каноніси належали зазвичай до аристократичних родин).

98

Гусит – послідовник Яна Гуса (1371—1415). Походження назви дерева пояснюється в 35 розділі.

99

Шрекенштейн – скеля Жаху; у цих краях багато місць носять таку назву. (Прим. автора.)

100

Корнер – правильно: Коррер П'єтро. Прибув до Відня як посол Венеції в 1753 році.

101

Найяснішої, найповажнішої, найіменитішої (італ.).

102

«Звід променистий» Марчелло – рядок із псалма Марчелло, наведеного в розділі 10.

103

Лібуше – легендарна чеська правителька, яка відзначалася мудрістю й була наділена даром передбачення. Легенда про Лібуше наводиться в «Чеській хроніці» Кузьми Празького.

104

Триста з лишком років тому… – Відомості про події чеської історії XV ст. взято Жорж Санд головним чином із книги Жака Ланфана «Історія Гуситських війн і Базельського собору» (1731).

105

П'яниця Вінцеслав – Вацлав IV (1361—1419), чеський король і римсько-німецький імператор. Вів розгульний спосіб життя; вступивши в конфлікт із чеською знаттю, двічі потрапляв у полон, 1400 року був скинутий курфюрстами з імператорського престолу. У боротьбі з великими феодалами намагався обпертися на нижче дворянство та городян. Змучений невдачами своєї політики, помер на початку гуситського повстання.

106

Ієронім Празький (пом. 1416 р.) – учень і сподвижник Яна Гуса. Сприяв поширенню ідеї русизму за межами Чехії.

107

їх було викликано на церковний собор… – Ідеться про Констанцький собор 1414—1418 pp., скликаний для ліквідації «Великого розколу» – одночасного перебування на папському престолі відразу двох або трьох пап – і для боротьби з гуситським рухом.

108

…прекрасна левиця святого Марка – тобто венеціанка. Зображення крилатого лева прикрашало герб Венеції; святий Марко вважався її патроном.

109

…від часу всіх цих перипетій із престолонаслідуванням імператора Карла. – Мається на увазі війна за австрійську спадщину 1740—1748 pp.

110

Монтекукулі (Монтекоколі) Раймонд фон (1609—1680) – австрійський полководець і військовий теоретик. Брав участь у Тридцятилітній війні, у війнах проти Швейцарії та Туреччини; у 1670-х роках під час нідерландської війни очолив імперську армію, що діяла на Рейні проти французів.

111

Тюренн Анрі де ла Тур д'Овернь (1611—1675) – один із найвидатніших полководців Франції. Командував французькими силами в нідерландській війні 1672—1678 pp.

112

…тисячі голосів минулого… – Тут і в інших епізодах роману виявився інтерес Жорж Санд до переселення душ, яке проповідував П'єр Леру, утверджуючи ідею єдності всього людства й необхідності боротьби за спільне щасливе майбутнє.

113

«Грізний сліпець» – військовий вождь повсталих гуситів Ян Жижка (бл. 1370—1424), який у молодості втратив око; улітку 1421 р. при облозі замку Рабі його було тяжко поранено й він повністю осліп. Одначе Жижка залишався на своєму бойовому посту й ні разу не зазнав поразки. Його помічники описували йому хід битви та місцевість, і сліпий полководець керував рухом армії, безпомилково визначаючи напрям її ударів.

114

…поборник чаші. – У Середньовіччі в католицькій церкві утвердилася традиція, за якою священики причащалися хлібом і вином, а миряни – тільки хлібом. Послідовники Гуса виступили з вимогою причастя під обома видами, тобто не тільки хлібом, але й вином («із чаші»). В умовах національної та релігійної боротьби питання про два види причастя набуло надзвичайної актуальності й гостроти. Чаша, яка зображувалася на знаменах повсталих гуситів, слугувала символом рівності, запереченням привілеїв духовенства. Помірковані гусити із середовища заможного бюргерства та дворянства, які називалися чашниками, або калекстинами (від лат. саlех – «чаша»), задовольнялися вимогою причащання мирян під обома видами та ліквідації світської влади духовенства.