Дар’я Железнова: з надією на перемогу України і вірою в себе

Слушать онлайн
Дар’я Железнова: з надією на перемогу України і вірою в себе
подкаст
Подкаст: Ми з України
Жанр: зарубежная публицистика эмиграция Латвия беженцы Украина истории из жизни украинский язык социальная адаптация
Язык: Украинский
Возрастное ограничение: 12
Длительность: 29 минут 44 секунды
Последнее обновление:
Добавлен:
У Латвії вийшла друком у перекладі латиською мовою українська дитяча книжка «Пригоди сандалика Лівика» української письменниці Дар’ї Железнової.
Дар’я Железнова приїхала до Латвії з Маріуполя. Незважаючи на те, що в Україні вона була ІТ спеціалістом високого рівня, в Латвії прийшлось починати все з самого початку. Ще в України вона почала писати книгу «Пригоди сандалика Лівика». Спочатку це були невеличкі історії для сина, потім Дар’я надіслала рукопис на український літературний конкурс «Кальміус» , в якому і перемогла в номінації «Дитяча книга».
Наразі, видати друком в України книгу не вдалося, але в Латвії видавництво «Zvaigzne» зацікавилося творчістю української письменниці. «Пригоди сандалика Лівика» були перекладені латиською мовою перекладачкою Олесею Буркевичею. І ось в книгарнях Латвії вже можна придбати цю книжку, яка називається «Sandalītes Kreisiņas piedzīvojumi». В латиському варіанті головний герой вже дівчинка, але це не змінює цікавість пригод. Ця книжка може бути добрим помічником у вивченні українськими дітлахами латиської мови.
Ця книжка сучасна, але вона про відвічні цінності - про сім'ю, про доброту, про дружбу, про гарне і погане.
Тому я думаю що це універсальна книжка, яка не в незалежності від того, де ми живемо, коли ми живемо матиме місце для того, щоб маленьким дітям її читали і вони разом із Сандаликом подорожували у світі своєї фантазії», - каже авторка книжки.
Дар’я Железнова сподівається приїхати на свою Батьківщину, але вже в мирний Маріуполь. Вона живе з вірою і надією на перемогу України.
{module widgetid="50" id="media" action="singlepic" imgid="359543" layoutid="0" layout="" static=""}
«Наснагу жити далі і творити мені дає надія. Тому, що я не можу уявити, що Маріуполь залишиться окупований і я більше не зможу туди поїхати. Я знаю, що доки він під окупацію, я не зможу поїхати, бо у мені чітка українська позиція. Ми тут у перші дні війни біля Будинку конгресу з волонтерами, з моїми друзями- айтішниками за підтримки посольства України зробили виставку.
У кожного з нас є якісь маленькі справи, які ми можемо робити для України, звісно це донати. Потім інформаційна підтримка. Є багато різних напрямків і речей, щоб допомогти Україні. Потім ми повинні показати і вже показуємо європейцям, які ми є українці, розповідати про нашу культуру, про нашу відмінність і спорідненість з ними»