Автобіографія

Місце народження Франкліна. Мілк Стрит, Бостон

Йосія, мій батько, одружився в юності й перевіз свою жінку разом із трьома дітьми до Нової Англії десь 1682 року. Заборонені законом зібрання нонконформістів, на які часто здійснювали напади, змусили деяких поважних людей із його оточення переїхати до іншої країни, де вони сподівалися насолоджуватися свободою віросповідання, його самого вони з часом переконали зробити те саме. Його жінка народила там йому ще четверо дітей, а друга народила ще десятеро. Усього він мав сімнадцять дітей. Я пригадую, як тринадцятеро з них сиділи всі разом за його столом, усі вони виросли чоловіками та жінками та поодружувались. Я народився в Бостоні, Новій Англії[15] й був наймолодшим сином і третьою наймолодшою дитиною. Моєю матір’ю була друга жінка Йосія, Авія Фолгер, дочка Пітера Фолгера, одна з перших поселенок Нової Англії, почесна згадка про яку зроблена Коттоном Матером[16] у його церковній історії цієї країни Magnalia Christi Americana, тобто «Побожний, навчений англієць», якщо мені не зраджує пам’ять. Я чув, що він писав час від часу різноманітні маленькі твори, але лише один із них було надруковано, його я побачив багато років потому. Його рядки про той час і людей тої епохи було написано 1675 року, адресувались вони людям тодішнього уряду. Він писав про свободу совісті й про баптистів, квакерів та інших сектантів, які зазнавали переслідувань, описуючи індійські війни та інші страждання, що спіткали країну, як плату за ті переслідування, Боже рішення покарати за такий великий злочин. Своїми рядками він закликав скасувати ці немилосердні закони. Загалом він видався мені написаним з великою долею простоти та чоловічої свободи. Я пам’ятаю шість прикінцевих рядків, хоча дві перші строфи я забув; але вони були про те, що його заклики продиктовані доброю волею, і, отже, він є їх автором.

Тому що всім серцем своїм ненавиджуБути наклепником,Ось вам моє ім’я —Я з Шернбурнтауна, де тепер мешкаюБез образ, мій справжній друже,Я Пітер Фольг’єр.

Мої брати всі пішли підмайстрами до різних ремісників. Мене у вісім років відправили до школи грамоти, адже мій батько збирався присвятити мене як десятину[17] своїх синів службі при церкві. Моя рання готовність навчитися читання (я напевно навчився дуже рано, я й не пам’ятаю часи, коли не вмів читати) та думка його друзів, що з мене має вийти хороший учень, підштовхнули його на цю ідеєю щодо мене. Такої ж думки був і мій дядько Бенжамін. Він запропонував віддати мені всі його томики зі скорописами церемоній, я гадаю, про запас[18].

Я продовжував навчання, хоча в граматичній школі я пробув понад рік. Протягом цього часу я поступово просунувся з середнього учня свого класу в кращі учні, й тому пізніше мене перевели в наступний клас, щоб я з рештою учнів пішов наприкінці року до третього. Проте мій батько, з огляду на вартість освіти в коледжі, та, маючи таку велику сім’ю, не міг оплатити та зважаючи на посереднє життя, яке мали так багато освічених людей (так пояснив він своє рішення щодо мене друзям), змінив своє початкове рішення й забрав мене з граматичної школи, щоб віддати до школи письма й арифметики, яку утримував відома тоді людина містер Джордж Броунел – дуже успішний у своїй професії загалом. Він зробив це м’яко і всіляко заохочуючи мене. Під його керівництвом я дуже швидко навчився добре писати, але я начисто завалив арифметику й нітрохи в ній не просунувся. У десять років мене забрали додому допомагати батькові в його справах – виготовлення свічок і миловаріння. Цих справ його не навчали, але він сам обрав їх, коли приїхав до Нової Англії, бо зрозумів, що його торгівля барвниками мало потрібна тут і не допоможе йому утримувати сім’ю. Мене, отже, влаштували нарізати гніт для свічок, заповнювати форми для плавленого воску та форми для литих свічок, ходити до магазину та за дорученнями тощо.

Я ненавидів торгівлю та мав сильну тягу до моря, але мій батько виступав проти цього. Однак, живучи біля моря, я любив все, що з водою пов’язане: рано навчився добре плавати та правити човном. І коли я опинявся в човні чи каное з іншими хлопчиками, мені зазвичай дозволяли керувати, особливо в разі будь-яких труднощів; в інших ситуаціях я зазвичай також був лідером серед хлопців і іноді втягував їх в неприємності, про одну з яких я розповім, адже вона демонструє ранній прояв громадського духу, хоча й неправильно тоді проявлений.

За млиновою загатою був солончак, на краю якого за високої води ми, бувало, ловили пічкурів. Топчучись там повсякчас, ми перетворили його на трясовину. Я пропонував збудувати там набережну, яка могла б утримувати нас всіх і показав моїм приятелям велику купу каменів, яка була там для будівництва нового будинку біля солончаку (це каміння дуже добре підходило для наших потреб). Отже, ввечері, коли робітники пішли, я зібрав чимало моїх товаришів по іграх і, старанно працюючи з ними, як ті мурахи (інколи ми тягали один камінь вдвох чи втрьох), ми перенесли їх усі й збудували наш маленький пірс. Наступного ранку робітники були здивовані, побачивши, що каменю немає, і весь він використаний для нашого пірса. Надійшов запит на розбір нашої будівлі, нас викрили і поскаржились на нас. Декотрі з нас отримали прочухана від своїх батьків і попри те, що я відстоював корисність нашої роботи, мій батько запевнив мене, що ніщо не може бути на благо, якщо його зроблено нечесно.

Думається мені, тобі цікаво було б дізнатися дещо про його особистість та характер. Він мав відмінно складене тіло, був середньої, але доброї постави й дуже сильним; він був метикуватим, умів гарно малювати, був трохи навчений музиці й мав чистий приємний голос, такий, що коли він грав на скрипці псалми, підспівуючи собі, як він одного разу зробив увечері після робочого дня, слухати його було одне задоволення. Так само добре він умів працювати руками і, якщо це було треба, дуже добре порався з іншими інструментами торговця; але його найбільшим талантом було те, що він добре розумівся та правильно розмірковував щодо ризикованих питань як у приватних, так і в громадських справах. Останнє, щоправда, ніколи не було його справжньою роботою, адже велика родина, якій він мав дати освіту, та скутість його становища тримали його в торгівлі; але я добре пам’ятаю, як його часто відвідували видатні люди й питали його думки в справах міста або церкви, до якої він належав. Вони виказували йому неабияку повагу за його судження та поради: з ним також багато радились приватні особи щодо своїх справ, тільки-но з ними траплялись якісь неприємності, а також його часто обирали арбітром у спорі сторін. Так часто, як міг собі дозволити, йому подобалося мати за своїм столом путящого друга чи сусіда для бесіди, і завжди дбав за те, щоб ініціювати якусь дотепну чи корисну тему для розмови, яка б добре вплинула на розвиток його дітей. У такий спосіб він привертав нашу увагу до того, що було добрим, справедливим та розважливим у житті; і мало або й зовсім не приділялось уваги за тим столом їжі: гарно вона подавалась чи ні, сезонною була чи не сезонною, смачною чи поганою, ліпшою чи гіршою за іншу страву; тож я був вихований у такій ідеальній неувазі до таких речей, що мені було абсолютно однаково, яку їжу ставлять переді мною і, не надаючи цьому уваги й дотепер, я заледве зможу згадати, що в мене було на вечерю, якщо мене запитати про це через кілька годин після неї. Це завжди було дуже зручним для мене в подорожах, де мої компаньйони інколи почувалися дуже нещасними, бажаючи приємно задовольнити себе більш делікатною їжею, через інше виховання, смаки та апетити.

Моя мама так само мала відмінно збудоване тіло: вона вигодувала всіх своїх десятеро дітей. Я ніколи не бачив, щоб мої батько чи мати чимось хворіли, крім, власне, тих хвороб, від яких вони померли: він у віці 89 років, а вона у 85. Вони лежать, поховані разом у Бостоні, де я кілька років після їх смерті поставив над їх могилою мармуровий пам’ятник[19] із таким написом:

Йосія Франклін і його жінка Абая,

лежать поховані тут.

Вони жили разом в любові у своєму шлюбі

п’ятдесят п’ять років.

Без маєтку чи будь-якого іншого великого достатку,

Постійним трудом та працьовитістю,

із Божим благословенням,

Вони утримували велику родину

без нужди

і виростили тринадцять дітей

та семеро онуків

у благочесті.

На цьому прикладі, читачу,

Будь старанним у своєму покликанні,

І довіряй Провидцю.

Він був побожним та розважливим чоловіком;

Вона – скромною та доброчесною жінкою.

Їх наймолодший син,

У пам’ять про них

Поставив цей камінь.

Й.Ф., народився 1655, помер 1744, у 89 років

Через мої безладні відступи я відчуваю, що постарів. Колись я писав більш методично. Проте людина не одягається для приватної компанії й для публічного балу однаково. Це, мабуть, лише недбалість.

Тож повернімось. Я продовжив працю в бізнесі мого батька протягом наступних двох років, тобто доки мені не виповнилося дванадцять. А мій брат Джон, який був навчений цієї справи, залишивши батька, одружився та оселився на Род Айленді. Мені судилося забезпечувати батьків бізнес і стати самому свічкарем. Проте моя нелюбов до торгівлі не полишала мене. Мій батько побоювався, що якщо він не знайде мені справи до душі, я втечу й подамся в море, як, на його превелику досаду, зробив його син Йосія. Через те він іноді брав мене пройтися з ним і відвідати столярів, каменярів, гончарів, мідників та інших за їхньою роботою, таким чином він міг спостерігати мої схильності й намагатися спрямувати їх на якесь ремесло на суші. Мені завжди було приємно бачити, як робітники працювали зі своїми інструментами, до того ж мені було корисно навчитися трохи цього, щоб самому вміти робити невеличкі роботи в хаті у разі, якщо не зможу покликати спеціаліста, а ще щоб конструювати невеличкі механізми для моїх експериментів: тоді намір експериментувати був жвавим і гарячим у мені. Нарешті мій батько переорієнтувався на торгівлю різаками, а Самюель, син мого дядька Бенжаміна, якого навчили в Лондоні цій справі, облаштувався саме тоді в Бостоні. За цих обставин мене відправили на деякий час до нього. Проте батько засмутився й забрав мене додому, коли виявилось, що Самюель не збирався залишати мене в себе безкоштовно.

ІІ. Починаючи життя друкаря

[▪]

З дитинства я був закоханий у читання, і всі ті невеликі гроші, що потрапляли мені до рук, я завжди витрачав на книжки. Захоплений «Мандрівкою Пілігрима», я зібрав свою першу колекцію з окремих маленьких томів Джона Баньяна. (Йдеться про книгу The Pilgrim’s Progress from This World to That Which Is to Come («Мандрівка Пілігрима з цього світу в прийдешній» – Прим. перекладача). Потім я продав їх, щоб мати змогу придбати історичні колекції Р. Бертона. Це були невеликі та дешеві книги мандрівних торговців[20], я заплатив лише 40 або 50 монет за всі. Маленька бібліотека мого батька складалася головним чином із богословських книг, більшість з яких я прочитав, а потім часто відтоді жалів, що тоді, коли я відчував таку жагу до знань, мені не потрапили до рук більш підхожі книги, адже тепер було вирішено, що мені не обов’язково ставати священником. Одною з таких книг, які я багато разів читав, було Життя Плутарха. Я й дотепер думаю, що цей час був використаний із великою користю. Там також була книга Дефо, під назвою «Досвід про проєкти», й інша – др. Матера «Спроби творити добро», які певно дали мені поштовх, який вплинув на деякі важливі події мого майбутнього життя.

Ця схильність до книг підказала моєму батькові ідею зробити з мене друкаря, хоча він уже мав одного сина (Джеймса) у цій професії. 1717 року мій брат Джейс повернувся з Англії з пресом та літерами, маючи на меті розпочати свій бізнес у Бостоні. Ця справа подобалась мені набагато більше ніж батькова, та все-таки моя тяга до моря була сильнішою. Щоб запобігти передбачуваному наслідку від цієї тяги, моєму батьку не терпілося прив’язати мене до брата. Якийсь час я противився, але врешті мене переконали, і я підписав угоду, коли мені було лише дванадцять років. Тепер я мав служити учнем доки мені не виповниться двадцять один рік. Мені мали дати заробітну плату підмайстра лише на останній рік служби. За короткий час я став дуже здібним у цій справі та став правою рукою мого брата. Тепер у мене був доступ до найкращих книжок. Знайомство з учнями книжкових торговців дало мені можливість інколи позичати невеликі книги, які я повертав неодмінно вчасно і в доброму стані. Часто, коли позичав книжку ввечері напередодні і мав повернути її вранці наступного дня, я проводив більшу частину ночі у своїй кімнаті за читанням, щоб встигнути її прочитати.

А через деякий час геніальний торговець містер Метью Адамс, який мав велику колекцію книжок і часто заходив до нашої друкарні, запримітив мене й запросив до своєї бібліотеки, щоб люб’язно запропонувати мені для читання книжки, які я виберу. Тепер я захопився поезією й написав кілька невеличких творів; мій брат, думаючи, що з цього може бути вигода, заохочував мене та садив час від часу за написання балад. Одна з них називалась «Трагедія Маяка». То була розповідь про утоплення капітана Вартілака разом із двома його дочками. Інша була моряцькою піснею про взяття пірата Тича (або Чорної Бороди). Вони були убогими творами, написаними в стилі Граб-стрит-балад[21]. І коли вони були надруковані, брат відправив мене до міста продавати їх. Перша, зважаючи на подію, продавалась дуже добре й наробила при тому багато шуму. Це роздуло моє марнославство. Проте батько відохотив мене, висміявши мої твори та сказавши, що всі віршомази зазвичай жебраки. Отже, я припинив віршування. Імовірніше, я був поганим поетом. Проте, зважаючи на те, що написання прози було завше в моєму житті корисною навичкою, ставши головним засобом мого прогресу, я розповім вам, як у такій ситуації я надбав свій невеликий талант.

У місті був ще один книжковий хлопець на ім’я Джон Коллінз, з яким я був добре знайомий. Інколи ми дискутували й дуже полюбляли посперечатися, прагнули переконати один одного. Така схильність до суперечок, між іншим, здатна перетворюватись на погану звичку, часто роблячи людей абсолютно нестерпними в компанії інших через обставини, в яких її застосовують в життєвих ситуаціях. Тобто, крім того, що вона підкислює та псує розмову, вона розпалює протистояння та ворожість там, де могла би виникнути дружба. Я посягнув це, читаючи дискусійні книги про релігію мого батька. Відтоді я спостерігав, що люди зі здоровим глуздом рідко мають цю звичку, окрім юристів, працівників університетів і різноманітних людей, які виросли в Единбурзі.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Переклад О. Заремби – Прим. перекладача.

2

Альманах Бідного Ричарда – щорічний альманах, який друкувався Бенджаміном Франкліном, під псевдонімом «Бідний Ричард» або «Ричард Сондерс» – Прим. перекладача.

3

Тут Ф. В. Пайн звертається до американців – Прим. перекладача.

4

Багатогранний Франклiн. Пол Л. Форд.

5

Колекція сатиричних робiт Франклiна The Bagatelles – Прим. перекладача.

6

Проте подiл на глави та заголовки зробленi теперiшнiм редактором (Френком Вудвортом Пайном – Прим. перекладача).

7

Френк Вудворт Пайн – Прим. перекладача.

8

Маленьке село неподалiк Вiнчестера в Хемпширi, що в пiвденнiй Англiї. Тут була замiська садиба єпископа Санкт Асафу, доктора Джонатана Шиплi, «доброго єпископа», як любив про нього казати доктор Франклiн. Їхні стосунки були близькими та довiрливими. За своєю кафедрою та в Палатi лордiв, а також у суспiльствi єпископ завжди виступав проти суворих заходiв Корони щодо Колонiй. Бiгелоу.

9

З цього приводу Вудро Вiльсон сказав: «I несподiвана та чарiвна особливiсть цiєї книги «Автобiографiї» в тому, що (просто збагнiть це) в нiй немає ницого тону чванства, але є лише твереза та щира оцiнка доблесного чоловiка власного кар’єрного шляху». Гiббон та Хьюм – найвидатнiшi британськi iсторики, якi були сучасниками Франклiна, висловлюють у своїх автобiографiях тi ж самi почуття щодо доречностi самовихваляння.

10

Див. вступ.

11

Дрiбний землевласник.

12

17 сiчня за новим стилем. Цю змiну календаря 1582 року зробив Папа Григорiй ХIII, в Англiї вона була впроваджена 1752 року. Кожен рiк вiд Рiздва Христова, число якого не дiлиться на 4, а також роки, чиє число дiлиться на 100, але не дiлиться на 400, має 365 днiв, усi iншi роки мають 366 днiв (вiсокоснi роки – Прим. ред.). У XVIII сторiччi рiзниця мiж старим та новим стилем лiточислення становила одинадцять днiв, Англiйський Парламент змiнив це, зробивши третє вересня 1752 року чотирнадцятим вересня. Григорiанський календар, або «новий стиль», у деяких країнах було запроваджено значно пiзнiше, зокрема в Українi це сталося 1918 року – Прим. перекладача.

13

Цей зразок вiдсутнiй у рукописi «Автобiографiї».

14

Секретнi зiбрання iнакодумцiв новоствореної церкви.

15

Франклiн народився в недiлю, 6 сiчня (за старим стилем) 1706 року, у будинку на Мiлк Стрит, напроти Олд Сауз Мiтинг Хауз, де його хрестили в день його народження пiд час снiгової бурi. Будинок, в якому вiн народився, згорiв 1810 року. Гриффiн.

16

Коттон Матер (1663–1728) – священнослужитель, автор та науковець. Пастор у Норз Чарч, що в Бостонi. Вiн брав активну участь у переслiдуваннях «чародiїв».

17

Десятий.

18

Система скоропису.

19

Пiсля того, як цей мармуровий камiнь розвалився, жителi Бостона 1827 року звели на його мiсцi гранiтний обелiск висотою в двадцять один фут з оригiнальним текстом, процитованим в «Автобiографiї», та текстом, що розповiдає про спорудження монумента.

20

Невеликi книжки, якi продавали вуличнi торговцi.

21

Груб-стрит – вулиця, вiдома в англiйськiй лiтературi як дiм бiдних письменникiв.