Пентакль: Збірка
Полная версия
Пентакль: Збірка
текст
Оценить:
0
Читать онлайн
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Вiн став серйозним, витяг з-за пазухи якусь роздрукiвку i заходився звiряти.
– Гаврошенко Ганна Павлiвна, 48-го року народження?
– Т-так…
– Адреса… ну, у вас я був, адреса правильна… Паспорт?
Нюрка продиктувала по пам’ятi номер i серiю, i Валюха вiдбила на клавiатурi
хвацький дрiб. Перевiряти блондинка не стала: чи знала данi Нюрчиного паспорта заздалегiдь, чи довiряла.
– Ну-бо, продовжимо екзекуцiю…
Питань було багато. Здебiльшого стандартнi, канцелярськi, як при працевлаштуваннi: освiта, попередне мiсце роботи, номер лiцензii Мiнохорони здоров’я, номер диплома курсiв народних цiлителiв i екстрасенсорики, ІНН (добре, що здогадалася всi папери з собою захопити!), сiмейний стан… Але зустрiчалися й унiкальнi, що б’ють по нервах:
– Галюцинацiями не страждаете? Неврастенiя? Параноя?
– Нi.
– Мандеп?
– Що?!
– Манiакально-депресивний психоз?
– Нi!
– Шизофренiя? На облiку в психдиспансерi не стоiте?
– Нi!!!
– Як волiете працювати: з явищем чи без?
Розумно вирiшивши, що з двох бiд треба вибирати менше, – тiльки явищ менi й не вистачало! – Нюрка коротко вiдрiзала:
– Без!
– Розумне рiшення, – покивав Інокентiй, розпушивши гребiнь. – Для чого вам зайвi турботи, вiрно? Зодiакальне зрушення при роботi враховувати будемо?
– Звичайно! – без докорiв сумлiння випалила Нюрка. Позначилися професiйнi навички.
– Прекрасно. Просто чудово! Валюха, у базу внесла?
– А ти як думаеш, йолопе?
– От i все, Ганно Павлiвно. Зараз ми випишемо вам реестрацiйний номер – i ви вiльнi. Їдьте додому, вiдпочивайте, а з понедiлка – вперед до бою! Приступайте до роботи. Уже, так би мовити, офiцiйно. Пiд патронатом.
– А… договiр? Розписатися десь треба? – оторопiла Нюрка.
– Кров’ю?!
Очi Інокентiя спалахнули пекельним вогнем, верхня губа, тремтячи, поповзла догори, готуючись оголити iкла. Нюрка охнула, позадкувала, але мерзенний Чернець заiржав наче справжнiсiнький жеребець. Валюха теж пирснула в кулачок.
– Нюра, Нюра, до чого ти дурна! – Чернець, кривляючись, приставив пальцi до голови, iмiтуючи роги. – Їдь додому, на таксi розоришся. Ось, тримай.
У руках у Нюрки виявився бруднуватий прямокутник паперу, де корявим «лiкарським» почерком було виведено: «Гаврошенко Ганна Павлiвна. ТОВ „Харизма Ltd“. Реестрацiйний номер NSQ127418/3-а». Дата. Витiюватий пiдпис. Знайома печатка з грифоном.
Усе.
– Якщо виникнуть питання – пред’явите, i питань не стане.
– Спасибi, – машинально подякувала Нюрка.
– Добранiч. Вiдпочивайте.
– До побачення.
Нюрка йшла до машини, яка ii очiкувала, не помiчаючи, що пританцьовуе на ходу. Зараз вона страшенно скидалася на веселу вiдьму, яка повертаеться додому з нiчного шабашу. По землi ступала – наче по повiтрю пливла. Але збоку Нюрка себе не бачила, а бiльше дивитися не було кому. Таксист читав газету «Совершенно секретно», бурмочучи: «Так iх, гадiв! Так!..», i вiдiрвався вiд тексту, коли Нюрка голосно ляснула дверцятами, всiдаючись на задне сидiння.
– Назад, додому! – скомандувала вона.
І солодко потягнулася, хруснувши хребцями.
Нюрцi було добре. Легко i спокiйно. Уперше за останнiй тиждень.
– Доброго ранку. Я був у вас минулоi п’ятницi. Ми домовилися на вечiр понедiлка. Пам’ятаете? Ну i лади. Як iз реестрацiею?
Спершу Нюрка пiд настрiй хотiла вiдповiсти пам’ятному бичку, що це не його собача справа. Але вчасно передумала. Сухо, з достоiнством повiдомила, звiрившись iз залишеною вiзиткою:
– Усе в порядку, Бориславе Олеговичу.
– І номер у вас тепер е? – допитливий бiзнесмен вчепився мертвою хваткою.
Якщо вiн так справи веде, то звiдки проблеми з бiзнесом?
– Є. Але це, як ви розумiете, не телефонна розмова, – добре вийшло, вагомо. Бичок аж засопiв з поваги. – Якщо бажаете, можу пред’явити вам номер при особистiй зустрiчi.
– Що ви, Ганно Павлiвно! Ви у мене на повнiй довiрi! – дивним чином позадкував клiент. – У п’ятнадцять по восьмiй вас влаштуе?
Нюрка витримала солiдну паузу, нiбито звiряючись iз розкладом.
– Влаштуе.
Вона першою повiсила трубку.
Бичок з’явився хвилина у хвилину. Виглядав ще бiльш утомленим, нiж минулого разу. Туфлi забув почистити, вiдзначила Нюрка. Легкий налiт пилу поверх глянцю iталiйськоi шкiри вiдразу впадав у око. І золота шпилька на краватцi потьмянiла. Навiть пишнi вуса, кольором схожi на пшеничний батон «Нарiзний», понуро обвисли.
– Невдачi в бiзнесi, Бориславе Олеговичу? Бувае. Хочете довiдатися причину?